Як піп виявив християнську любов
Українська народна казка Гуцульщини

Жив чоловік і жінка і мали багато дітей. Одної неділі пішов чоловік до церкви. На казанні священик говорив, щоб люди не шкодували давати на церкву. — Що дасть людина, то бог їй наверне вдесятеро. Чоловік прийшов додому і розповів жінці, що говорив священик.

— Ми, — каже, — не маємо нічого такого дати, то даймо нашу корову, і може би, нам ліпше пішло.

Жінка відповіла:

— Ти ґазда, я тобі ніколи не перечила. Якщо ти вважаєш, що так буде добре, то давай.

Взяв чоловік корову на петельку і повів до попа. Піп вийшов, подякував і сказав слузі, щоб загнав корову в стайню. У попа вже було дев’ять коров, а ця була десята. Піп сказав:

— Не доходить до людських сердець те, що я говорю. Один ти добре зрозумів мої слова. І думаю, що бог тобі вдесятеро верне.

Чоловік повернувся додому з радісною душею.

— Жінко, будемо надіятися на щось краще.

Це було осінню. А коли прийшла весняна пора, піп випустив свою маржину надвір. А та корова подивилася на всі боки та й пішла т’хаті. А вслід за нею пішли й інші дев’ять. Подивився чоловік у вікно — коло воріт десять коров.

— Жінко, дивись, що бог нам дав. Маєш десять коров. Іди відкривай ворота.

Відкрила жінка ворота, корови ввійшли в подвір’я. Декілька коров загнав чоловік у стайню, а тих, що не вмістилися, поприсилював до плотів. І не розгублюється, зразу взяв три корові на петельку і повів на ярмарок. І продав їх.

А жінці він сказав, щоб вона не дала нікому від хати ніяку корову. Як прийде хто забирати, щоби кричала ґвавту.

Він ще не вернувся з ярмарку, а вечером прийшли попівські слуги за коровами. Жінка каже:

— Чоловік сказав, щоб я не давала, бо це бог нам дав корови. Я не дам, буду кричати.

І пішли попівські слуги ні з чим. Розказали попови, що жінка не дає кориви. А піп каже:

— Я насильства над жінкою робити не буду. На те є суд. Він розбере цю справу.

Другого дня повернувся чоловік з ярмарку. Та бере знов три корові і знов на ярмарок. І не хоче нічого знати про те, що приходили від попа за коровами. Продав і ті три корові, вертається і бере ще три, щоб і їх завести на ярмарок. Залишає собі тільки одну свою.

Повернувся він третій раз із ярмарку, а священик закликав його до себе та й каже:

— Що ж ти робиш? Чого ти мені корови не повертаєш?

— Отче, як ви можете одним ротом так дволично говорити? Казали, що бог нагородить мене вдесятеро, а тут хочете відібрати корови назад.

— Та ти не так зрозумів. То бог тобі дасть щастя. А корови ж мої.

— Та ж я за ними не ходив. Корови самі прийшли до мене. То така Божа ласка була. А я корови уже попродав. Уже нема коров.

— Тоді будете судитися, — каже піп, — і тобі це обійдеться набатато дорожче.

А Данило відповів:

— На все Божа воля. Що бог дасть, те й буде.

Через деякий час дістає Данило термін у суд. Прийшов він, а суддя питає:

— Як було з тими коровами?

Данило чесно розповів, як то було. Що піп казав на казанню, а він дав попови корову, і бог йому повернув удесятеро. Тоді суддя запитав священика, щоби й він розповів. І священик сказав:

— Так, я це казав у церкві. Але я мав на увазі, що бог нагородить якимось іншим способом. А він зрабував у мене корови.

Суддя зрозумів, що це справа складна, філософська, і переніс її на другий термін.

— Може, ви помиритеся, — сказав суддя. — Прийдете другий раз. Піп дуже обурився тим.

— Що тут ще неясно? Він зрабував мої корови. А суддя промимрив, щоб піп чув:

— Не журіться. Хто раніше прийде, той і виграє. Але Данило теж добре почув, що суддя сказав.

— Чекайте термінів, — сказав суддя, і вони оба пішли додому.

А через тиждень дістають вони нові терміни, щоб з’явилися в суд. Той бідний дістав коня і зразу поїхав. Приїхав ще звечора. Поставив коня в людей, а сам до судді т’хаті. Звечоріло, став чоловік під вікном та й дивиться в хату до судді. А судді в хаті не було, тільки вечеряла пані суддьова. Повечеряла вона, розділася і лягла в ліжко, а Данило дивився крізь шпарину поза фіранкою. Суддьова погасила світло.

А коло хати стояла копиця кукурудзиння. Він заліз у ту копицю і думає: «Я тут пересплю до днини, щоб досвіта був уже в суді». Тільки що він там уклався, чує, бричка під’їхає. І вчув він голос свого попа.

Піп підійшов і запукав до вікна. З хати відізвалася пані суддьова:

— Хто там?

— Це я, священик з Космача. Приїхав у такій-то справі. Вона каже:

— Я знаю цю справу.

І впустила його до хати. Запитала, чи він би не їв щось. Поставила на стіл вино й вечерю. Піп вечеряє, а вона сидить на ліжку в нічній сорочці. Піп ласо поглядає на неї. Пані запитала:

— Чого ви так розглядаєте мене?

— Ви мені так подобаєтеся, що я не можу від вас очей відвести.

І піп почав ласкаво з нею говорити, а тоді підсів до неї на ліжко. А гуцул Данило виліз з-під копиці і за всім тим у шпаринку спостерігав. І почув Данило, як піп сказав:

— Хотів би я з вами «поїхати до Риму».

І піп потушив світло й «поїхав до Риму», а Данило заліз у свою копицю та й захропів. І так спав, що коли пробудився, то сонце було вже досить високо. І подумав Данило: «Напевно я вже програв». Та й поспішив до суду.

Приходить Данило до суду, відкриває двері, дивиться, судця сидить за столом, а піп — на лавці. Зняв Данило шапку.

— Слава Йсусу Христу. А піп йому відразу:

— Ну що, запізнився? Програв ти справу.

І тут Данило розсміявся, бо пригадав учорашній вечір. І сказав:

— Отче святий, як ви тут так скоро зробилися? Та же я думав, що як ви сночі поїхали до Риму, то так скоро повернутися не зможете. І я дозволив собі довше поспати.

Піп відразу порозумів, що Данило все бачив.

— А ти, Даниле, де спав? — питає.

— В копиці у пана судці на подвір’ї. Тоді піп звернувся до судці:

— Пане судця, не пасує мені з таким простим хлопом судитися. Я покажу доброту і виявлю до нього християнську любов. Я дарую йому тих дев’ять коров.

Судця сказав:

— Якщо так, то розпишіться і йдіть собі додому.

Вони обидва розписалися й пішли. І бідняк вихвалявся, як бог нагородив його, а піп — як він виявив до бідняка християнську любов.