Як п’яниця до царства попав
Українська народна казка Бойківщини

Жила в селі одна жінка. Вона дуже молилася, була свята, не мала гріхів. І забула вона про один свій колишній грішок. Та прожила до старих літ і померла. Казали, що вона піде в царство. Приходить вона до царства, а Святий Петро стоїть і питає:

— Куди ти йдеш?

— У царство йду, бо я свята.

Він каже до неї:

— Не підеш, бо ти забула за один грішок, що ти не висповідалася. Ти стій тут під воротами. Як помре який піп і буде йти в царство, він тебе висповідає.

Вона ждала, ждала — нема попа. А в селі був один п’яниця. Як він помер, його похоронили і дали йому з собою фляшку оковитки. Він забрався і зразу йде в пекло. Ну а то в пекло одні двері, а в царство другі. Іде він, і перестрівають його чорти.

— Де ти йдеш?

— Та йду в пекло.

— А що ти тут несеш?

Він каже:

— Воду.

— Яку воду?

— Ту, що я, — каже, — на тім світі пив.

— Ану дай ми попробуєм тої води, що ти пив.

Він подає їм, а то оковитка. Відкрив один чорт, покушав, йому захопило дух. Покушав другий. Так усі сім чортів попробували. І сказали вони:

— — Пустім цього нещасного чоловіка в царство. Най він хоч доброї води нап’ється. Він на тім світі людської води не напився. Він таку погану воду пив, що нам дух позахапувало.

Підходить він під царські ворота, а там стоїть тота бабця, його, може, й нанашка. Він ся питає:

— А ви чого тутки?

— Та, — каже, — я забула за єден грішок повісти. Треба, щоби який піп мене висповідав. Я жду, а попа нема.

Вони питаються в того п’яниці:

— Що тото за жінка? То з твого села?

Він каже:

— Так.

— Вона таку саму воду пила?

Він каже:

— Так.

— То пускаймо її в царство, най вона нап’ється доброї води.

І вони обоє разом пішли в царство, і та жінка, і той п’яниця.