Як розжився бідний Штефан
Українська народна казка Буковини

Був один бідний чоловік. Звався він Штефан. Найнявся він у пана служити. А люди все казали, що Штефан у пана краде. Почув це пан та й закликає до себе Штефана.

— Кажуть люди, що ти дуже крадеш. Як ти так файно крадеш, то вкради у мене жеребця. А як не вкрадеш, голову зніму тобі.

— Добре, вкраду, — каже Штефан.

Поставив пан до жеребця на ніч двох сторожів: один тримає за капейстру, а другий збоку стоїть. Стережуть.

Штефан купив бочечку горілки та й поклав їм під двері. Уночі хотів один сторож вийти з гражди надвір, а двері не відчиняються. Почали вони удвох пхати двері. Вийшли надвір — бочечка. Розкривають бочечку, нюхають — горілка. Один трохи сьорбнув, за ним другий. Гай ще потрохи. Напилися, полягали та й позасинали.

Прийшов Штефан. До дверей — двері замкнені зсередини. То він уліз вікном та й украв жеребця.

Виходить на другий день пан, а жеребця нема. Покарав він сторожів та й знов прикликає Штефана.

— Вкрав коня?

— Вкрав.

— То вкради у мене гроші. Золото буде насипане на столі в моєму кабінеті.

— Вкраду, пане.

Насипав пан золота, посадив коло нього сторожа і дав йому шаблю. «Як буде злодій лізти у вікно, відрубай йому голову».

А за день до того поховали одного чоловіка. Відкопує Штефан на цвинтарі померлого, бере на плечі та й приносить до панської хати. Заглянув у вікно — є сторож. Вибиває Штефан вікно, підіймає померлого та у вікно його. Лишень всунув голову, а сторож і відрубав її шаблею. Відрубав та й біжить до пана.

— Пане, я зарубав Штефана!

А тим часом Штефан вліз у кабінет та й згріб гроші зі стола.

Приходить Штефан додому, дає жінці гроші.

— За це тобі буде кара, — каже жінка.

— Нічого не буде, пан сам сказав, щоб украсти. Знову закликає його пан.

— Ну що, Штефане, вкрав гроші?

— Вкрав. Ви казали, то я вкрав.

— То вкради в мене ще дочку.

— Вкраду.

Підсилає Штефан товаришів, щоб підслухали, коли панська дочка буде їхати до міста. Ті підслухали і сказали Штефанові. Тоді Штефан побіг до міста і купив пару файних чобіт. Коли карета з панською дочкою рушила в путь, Штефан вибіг на дорогу і кинув один чобіт, пробіг ще трохи дорогою та кинув і другий.

Іде панночка з кучером. Побачив кучер чобіт на дорозі та й хоче взяти його, а вона каже:

— Не треба. Якби було два, то взяли б. То якийсь сарака загубив.

Проїхали ще трохи — другий чобіт лежить. А кучер думає: «Довго мені в пана треба служити, щоб заробити на такі чоботи». Та й каже панночці:

— Посидьте, а я вернуся та візьму ще того другого чобота.

Та й побіг за чоботом. А Штефан вискочив з-за кущів, та в карету, та віжки в руки. Звернув із дороги в ліс та й погнав коней. Гнав, поки не завіз панську дочку в мочарі та трощі. Коли це з трощі виходить чорт.

— Що ти хочеш? — питає чорт.

— Хочу продати тобі цю панночку. Дай за неї шапку грошей.

— Добре.

Дає йому чорт шапку грошей, а собі забирає панночку з каретою й кіньми. Приносить Штефан жінці гроші, а вона каже:

— Біда нам буде за панську дочку.

— Мовчи. Подумай, як бідно ми жили. Най і ми трохи поживем, як люди.

Кличе пан Штефана до себе.

— Вкрав дочку?

— Вкрав.

— А що ти з нею зробив?

— Нічого. Завіз у трощу та й продав чортові.

— То знайди її І привези назад, бо смерть тобі буде. Що ж робити? Думав Штефан, думав та й надумався.

Пішов до тої трощі, вибрав місце коло озера та й копає. Коли це виходить чорт.

— Що ти тут робиш? — питає.

— Будую монастир. Тут будуть молебні правитися. Чорт налякався. «Ще цього нам тут треба». А Штефан каже:

— Верни панночку, то не буду цього робити.

І чорт віддав йому і панську дочку, і коні з каретою. Привів Штефан панові дочку, а пан каже:

— А тепер відчепися від мене. Іди, куди хочеш.

— Пане, може, ще вашу жінку вкрасти? — питає Штефан.

— Нічого не треба, йди собі. Отак розжився бідний Штефан.