Як розжився бідний і пропав багач
Українська народна казка Гуцульщини

Було два брати, один багач, а один бідний. Ішли вони на базар. І балакали. Бідний казав:

— Треба жити по-божому.

— Ніхто по-божому не жиє, — сказав багач, — і я не буду жити. Ми йдемо на базар і здогонимо інших людей або вони нас здогонять. І спитаємося трьох людей, хто тепер жиє по-божому. Як скажуть, що люди жиють по-божому, то буде твоя правда, а як скажуть, що не жиють по-божому, то моя.

І вони ся заложили на маєток. У бідного була корівка й коник. І було семеро дітей. А в багатого багато худоби й коней і одна дитина.

Спитали вони трьох людей, і сказали їм ті люди, що ніхто по-божому не жиє. І бідний своє господарство програв. Лишилися йому лиш одні діточки.

Ідуть вони з базару, і багач іде до бідного по його худобу. Прийшов, забирає коровину, забирає конину. Жінка плаче, світу не видить, діти плачуть.

— Що ж ти, чоловіче, зробив?! Нащо ж ти наше господарство програв? Мали ми коровину, то мали діти що їсти. Тепер що будуть їсти?

— Не бійся, жінко, якось то буде. Бог нам поможе.

— Вже допоміг, — говорить жінка. Другий день чи третій іде бідний до багача.

— Брате любий, позич мені мірку жита, заки я розкручуся. Каже багач:

— Позичу ті, але око давай.

— Як же я буду без ока? Як буду мати очі, я щось здобуду. А без очей, що я здобуду?

Зрештою, дав бідний багачеви виколоти око. Багач виколов йому око і дав мірку жита. Приносить бідний то жито т’хаті. З ока тече, жінка плаче.

— Будем водичкою жити. Не треба нам цего жита, лиш най би в тебе було око.

Було того жита на два дни. З’їли вони його, і йде бідний брат другу мірку зичити. А багач каже:

— Давай друге око.

І дав бідний брат ще й друге око собі виколоти і дістав мірку жита. Жінка так плаче, що світу не видить. А він каже:

— Не пропадемо, жінко. Чогось будемо ся лапати. З’їли теля й те жито. Що робити? Каже чоловік жінці:

— Веди мене на базар. Може, хтось такий добрий буде, що дасть копійку, дасть кавалочок хліба.

Жінка повела його на базар і лишила там. Чоловікови десь дали хліба, десь грошей. І на той час не прийшла жінка, що його треба було додому вести. Він пішов сам. І заблудив. Зайшов у великі ліси. Відчуває він, що вже ніч. Його може з’їсти в лісі звір. Прийшов він під великого дуба і там сидить. Виліз на дуба й сидить.

Уночі збігаються під того дуба чорти. Кладуть ватру і собі говорять, їх є три. Каже один:

— Ти знаєш що? Я так під’юдив, що брат братови виколов двоє очей.

А другий каже:

— Він без очей, але якби він дістав з цего дуба роси, то би помочив нею очі, і він би видів.

А третій каже:

— Я під’юдив услужалих царевих. Вони дали царевій панні такі ліки, що вона осліпла.

А другий чорт каже:

— А я зробив у такім і такім селі, що на все село нема води. Каменем забив ту нору, котра воду давала.

А перший чорт каже:

— А якби там було сто п’ятдесят хлопа, виважили б той камінь.

А цес на дубі все слухає. І вже досягає на листочках роси та й змочує собі очі. І думає: «Коби днини діждати». Чує, піють кугути, чує, вози їдуть. Вже чути шал досвіта. І ніби трошки вже видить він очима. Сіріється днинка.

І мав він коло себе склянничку. Рано набирає він у склянничку тої роси і вже думає йти до царя. Зліз він з дуба і тримає в склянничці ту росу. І вже видить. Не так дуже добре, але видить світ.

І йде він відти геть, насамперед у те село, де була вода забита. І здоганяє жінку, що несе три коновки води з другого села, дві на коромислі, а третю в руці. Каже він:

— Жіночко, дайте-ко води. А жінка каже:

— Не дам, чоловіче. Я несу аж з другого села, в нас води нема. А він каже їй:

— У вас зараз вода буде. Ідіть т’хаті і кажіть людям, най сходяться д’тій плиті великій. Щоб там було сто п’ятдесят чоловіка. Із сокирами, з кіллям залізним, з цапінами — з усяким таким.

Надійшов він туди — там люди вже є. Відважили камінь, і відти булькнула догори вода і залляла всі керниці, поточний — геть усе. Вони його питають:

— Що ви хочете за то, що ви нам воду пустили? А він каже:

— Я буду жадати, би-сте ви склалися і дали мені коровину.

Вони рухнулися межи собою і дали ’му корову. І ще до того дали грошей, хліба. І помогли йому відогнати ту коровину додому і все зароблене завезти.

І пішов він до того царя, де дівчина не виділа на очі. І має склянчину з росою із того дуба. Приходить туди і розказує цареви, аби його пустив до його донечки.

А цар каже:

— Пущу тебе до донечки. Як ти мені її влічиш, дам тобі золота й срібла півметра. І коні в возі. Лиш мені влічи доньку.

Зайшов він до царської доньки, змочив їй очі тою водою. І вона увиділа. І як увиділа, цар дав йому срібла й злота. І коні запрягли в віз, і помогли йому то додому відпровадити.

Приїхав він т’хаті. І все в него е. Коли він приїхав, жінка стала як несамовита. Думала, що це їй причувається. Чоловік іде до сусіди, щоб ішов жінку спам’ятати, бо жінка замкнулася в хаті і не пускає його. Сусід приходить до вікна.

— Жінко, пусти чоловіка.

Пустила його жінка до хати, занесли гроші. І вже файно вони жили. Купили все, що треба, і побудували хати.

А його брат-багач так завидіе. «І відки він це здобув?» — думає. І підходить він д’брату.

— Брате любий, розкажи мені, як ти світу вздрів і як ти розбудувався. А брат не хоче розказувати. І так один рочок пройшов, так і другий.

Пішло на третій рік. А багач доти братика мучив, що брат розказав йому все. І за того дуба, де збігалися чорти, і про те, що він потому робив. І багач пішов у ліс, найшов того дуба, виліз у него і слухає. Збіглися чорти, і багач слухає, що вони говорять. І мав їм казати, аби вони йшли його брата знищити. Але не встиг це сказати, як чорти почали говорити своє.

— Ти, — каже, — знаєш що? Той уже ввидів на очі. Той, що йому брат виколов.

— А в тім селі камінь уже обернений і вода вже відти йде рікою.

— А царева дівчина вже увиділа, — розказує третій. А один чорт каже:

— Ви знаєте що? У нас хтось лізе в дуба і підслухує.

Та як вихопиться один у дуба, подивитися, чи хтось не є там. А той там сидить. І чорт його з дуба стрімголов як пустить. І розбився він на смерть.