Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Як святий Петро кукуц їв
Українська народна казка Гуцульщини

Сус Христос ходив зі Святим Петром по селах. Вони людей вчили, проповіді робили, малих дітей благословили. І Петро був голоден. Каже він Сусу Христу: — Я голоден, я вже не годен ходити. Та й все Петро ходив по хатах, щоб дали йому попоїсти. А Сус Христос не йшов. Та й Петрови казав:

— Іди, але би ти не сидів там довго, бо нема коли, треба йти далі. Зайшов Петро до одної хати та й просить хліба. А ґаздиня каже:

— Почекайте, я лишень всадила хліб у піч. Спечеться, і я вам дам. Годинку зачекайте.

Петро сказав:

— Я не буду чекати, бо мій товариш сказав мені, щоби я не сидів багато.

Але Петро вдивився, що за гранню є кукуц, на три рази вкусити. Кукуц уже ся спік, бо він малий. Попросив Петро той кукуц. Та й вона дала. І пішов він. Поклав той кукуц у кишеню і Сусови Христови не давав, хотів самий з’їсти. А Христови сказав:

— Чекаймо годину. Жінка сказала, що хліб ся спече та й нам дасть.

— Нема коли, Петре, чекати, — сказав Христос. — Пішли. Пішов Сус Христос наперед, а Петро за ним.

Петро хотів якось той кукуц з’їсти. Він кукуц до рота, а Сус Христос викрутиться до него, хоче з ним говорити. А він то з рота та й кине в траву. І так другий раз укусив, а Сус Христос йому не дав з’їсти, та й він викинув у траву. І так три рази було. Тоді Сус Христос викрутився д’нему і до него говорить:

— Петре, ти в мене фальшивий товариш. Тобі та жінка дала кукуц, а ти ні сам не з’їв, та й мені не дав. Так не робиться. Є трохи — поділімся, є багато — поживімся.

І ще сказав Сус Христос:

— Ти кинув хліб у траву, а він так не може поневірятися, бо це є хліб.

Петро каже:

— Я не знаю, де я кинув той хліб.

— Я знаю, — каже Сус Христос, — вертаймося.

Вертаються вони назад. Сус показує палицею.

— Генде кусок.

Петро взяв і йдуть далі. Знов показав Сус палицею:

— Генде кусок.

Петро взяв і той. Та й третій узяв, що його Сус йому показав. І сказав Сус Петрови:

— Клади там під корч.

Петро поклав ті куски під корч. Сус їх переблагословив і сказав:

— Най буде губа-гриб.

І виріс з того гриб. То не вчені зробили і не чорти поклали, тілко Сус Христос. І з того часу є гриби. Від Нового Завіту, бо в Старім не було. Петро завстидався і взлостився. І сказав:

— Я голоден з тобою ходити не буду. Зроби так, щоб мені ся їсти не хотіло.

А Сус сказав, що це можна зробити, але треба кишки вибрати з середини, весь стріб. А Петро спитав:

— То мене не буде боліти?

— Ні, не буде, — сказав Сус.

І черево Петрови ся втворило, Петро собі самий вибрав калюхи з черева і кинув на корч.

Петрови вже добре, їсти не хочеться. Ідуть вони далі дорогою. І повертають до одної хати. Там був якийсь бай. Люди сиділи за столом. Вони зайшли до хати, та й їх ґазди поклали за стіл. Дали їсти. Сус Христос їсть, а Петро не їсть, бо в Петра калюхів нема, та й не хочеться їсти. Ґазди кажуть:

— Ви чому не їсте, що, це недобре?

І ґазди й гості взлостилися на Петра — чого це він не їсть? І Петро набрався встиду. Вийшли вони відти, а Петро каже до Суса Христа:

— Вчителю, я такого встиду набрався. Зроби так, аби й ти не їв. А Сус сказав:

— Що я тебе обхожу? Я можу їсти і не їсти. Ти хотів, і я тобі зробив, щоб ти не їв.

І сказав Петро:

— Так не може бути. Або вба їмо, або вба не їмо. Зроби так, аби я їв, як і ти.

Сус каже:

— Треба нам вертатися назад, д’тим кишкам.

Прийшли вони т’корчеви, а кишки лазять по корчеви, як гадюки, бо зголодніли, хотять їсти. І втворилося черево Петрови. І сказав Сус:

— Клади собі ті калюхи.

Петро поклав, і то ся сцілило, і знов оба їли та й пили.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області 5 вересня 1986 року Никорак Лук’ян Николайович (1907 року народження)