Як святий Петро кукуц їв
Українська народна казка Гуцульщини

Сус Христос ходив зі Святим Петром по селах. Вони людей вчили, проповіді робили, малих дітей благословили. І Петро був голоден. Каже він Сусу Христу: — Я голоден, я вже не годен ходити. Та й все Петро ходив по хатах, щоб дали йому попоїсти. А Сус Христос не йшов. Та й Петрови казав:

— Іди, але би ти не сидів там довго, бо нема коли, треба йти далі. Зайшов Петро до одної хати та й просить хліба. А ґаздиня каже:

— Почекайте, я лишень всадила хліб у піч. Спечеться, і я вам дам. Годинку зачекайте.

Петро сказав:

— Я не буду чекати, бо мій товариш сказав мені, щоби я не сидів багато.

Але Петро вдивився, що за гранню є кукуц, на три рази вкусити. Кукуц уже ся спік, бо він малий. Попросив Петро той кукуц. Та й вона дала. І пішов він. Поклав той кукуц у кишеню і Сусови Христови не давав, хотів самий з’їсти. А Христови сказав:

— Чекаймо годину. Жінка сказала, що хліб ся спече та й нам дасть.

— Нема коли, Петре, чекати, — сказав Христос. — Пішли. Пішов Сус Христос наперед, а Петро за ним.

Петро хотів якось той кукуц з’їсти. Він кукуц до рота, а Сус Христос викрутиться до него, хоче з ним говорити. А він то з рота та й кине в траву. І так другий раз укусив, а Сус Христос йому не дав з’їсти, та й він викинув у траву. І так три рази було. Тоді Сус Христос викрутився д’нему і до него говорить:

— Петре, ти в мене фальшивий товариш. Тобі та жінка дала кукуц, а ти ні сам не з’їв, та й мені не дав. Так не робиться. Є трохи — поділімся, є багато — поживімся.

І ще сказав Сус Христос:

— Ти кинув хліб у траву, а він так не може поневірятися, бо це є хліб.

Петро каже:

— Я не знаю, де я кинув той хліб.

— Я знаю, — каже Сус Христос, — вертаймося.

Вертаються вони назад. Сус показує палицею.

— Генде кусок.

Петро взяв і йдуть далі. Знов показав Сус палицею:

— Генде кусок.

Петро взяв і той. Та й третій узяв, що його Сус йому показав. І сказав Сус Петрови:

— Клади там під корч.

Петро поклав ті куски під корч. Сус їх переблагословив і сказав:

— Най буде губа-гриб.

І виріс з того гриб. То не вчені зробили і не чорти поклали, тілко Сус Христос. І з того часу є гриби. Від Нового Завіту, бо в Старім не було. Петро завстидався і взлостився. І сказав:

— Я голоден з тобою ходити не буду. Зроби так, щоб мені ся їсти не хотіло.

А Сус сказав, що це можна зробити, але треба кишки вибрати з середини, весь стріб. А Петро спитав:

— То мене не буде боліти?

— Ні, не буде, — сказав Сус.

І черево Петрови ся втворило, Петро собі самий вибрав калюхи з черева і кинув на корч.

Петрови вже добре, їсти не хочеться. Ідуть вони далі дорогою. І повертають до одної хати. Там був якийсь бай. Люди сиділи за столом. Вони зайшли до хати, та й їх ґазди поклали за стіл. Дали їсти. Сус Христос їсть, а Петро не їсть, бо в Петра калюхів нема, та й не хочеться їсти. Ґазди кажуть:

— Ви чому не їсте, що, це недобре?

І ґазди й гості взлостилися на Петра — чого це він не їсть? І Петро набрався встиду. Вийшли вони відти, а Петро каже до Суса Христа:

— Вчителю, я такого встиду набрався. Зроби так, аби й ти не їв. А Сус сказав:

— Що я тебе обхожу? Я можу їсти і не їсти. Ти хотів, і я тобі зробив, щоб ти не їв.

І сказав Петро:

— Так не може бути. Або вба їмо, або вба не їмо. Зроби так, аби я їв, як і ти.

Сус каже:

— Треба нам вертатися назад, д’тим кишкам.

Прийшли вони т’корчеви, а кишки лазять по корчеви, як гадюки, бо зголодніли, хотять їсти. І втворилося черево Петрови. І сказав Сус:

— Клади собі ті калюхи.

Петро поклав, і то ся сцілило, і знов оба їли та й пили.