Як святий Юрій з церкви втік
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі в селі піп. І як він ішов до церкви на службу, то мусів з’їсти кусак сала — такий у него був розпорядок. Він на рік різав два кабани, і йому не ставало сала. Кличе він паламаря:

— Паламарю, я кладу в церкві дві бочки солонини, і ти маєш мені щодня давати по кускови.

Паламар погодився і йому щоранку по кускови дає. Давав попови і щоразу брав собі по кавалкови додому, бо він не мав сала. А піп того не знав. І до літнього Юрія уже того сала не стало.

А в тій церкві були зроблені з дерева фігури святого Юрія й святого Петра. Паламар засвітив свічку, розігрів останній кавалок сала і намастив святому Юрійови губи. Та й святому Петрови намастив.

Рано приходить піп до церкви, а паламар каже:

— Отче, нема вже сала.

— Як нема сала?

— Нема.

— А хто ж його з’їв?

— Не знаю. Я дивлюся, що в святого Юрія губи масні. Може, то він з’їв? А може, Петро з’їв то сало?

Підійшов піп до фігури Юрія.

— Юрію, ти з’їв сало? Признайся, я тебе бити не буду. Мовчить Юрій. Піп розлютився, узяв палицю і побив Юрія так, що він розсипався. Бо та фігура була стара, давня.

А через два дні празник Юрія, і був великий отпуст ^* у тій церкві. Піп каже паламареви:

— Що будемо робити? Такий празник великий приходить, а ми не маємо чим тої фігури заступити. І ми не відправимо цей празник.

Сказав паламар:

— Отче, коло мене живе сусід, такий самий, як той Юрко, що ви його побили.

— Приведи мені того сусіда, — сказав піп. — Я маю з ним щось говорити.

Приходить паламар до того сусіда і каже:

— Николаю, тебе чогось кличе піп. Але вже йди до него. Збирається Николай і йде до попа.

— Слава Йсусу Христу!

— Навіки слава богу.

Подивився піп на Николая — такий самий, як був дерев’яний Юрій.

— Знаєте що, Николаю? У нас завтра Юрія, великий отпуст. Була в нас стара дерев’яна фігура Юрія, але вже розпалася. Може би, ви його заступили в той день? Даю двіста злотих. За них купите собі корову.

Николай сказав, що піде додому і порадиться з жінкою. Каже він жінці:

— Піп хоче, щоби я завтра заступив Юрія на празнику. За це дає двіста злотих.

А жінка сказала:

— То йди. Відбудь там до полудня та й маємо корову. Ти прийшов ще до мене радитися?

Пішов Николай до попа і сказав:

— Добре, завтра я заступлю Юрія.

Рано прийшов Николай до церкви. Ще всі сплять. Паламар відкрив церкву, розібрав його до голого, поставив на тому постаменті, де була фігура Юрія, і перев’язав його рушником, аби в него нічого не було видко. І поставив коло него свічку. Най горить.

До церкви сходяться люди, кладуть перед Юрія на офіру свічки і моляться. Прийшов піп, зачинає правити. Найшла повна церква людей, стало гаряче. Впрів Юрій, бо це живий чоловік. Мухи на него сідають, і паламар не згонить їх. Паламареви дуже смішно, і він потиху сміється. Юрій кинувся, рушник йому послабився, упав, і стоїть він голий, як на світ народився. Зо встиду він скочив з постаменту і хотів заховатися межи жінки. А жінки виудилися і наробили крику, і Юрій утік із церкви. Піп побачив це і сказав:

— Парафіяни, ви не бійтеся. Якась грішна людина підійшла до святого Юрія, і він від неї мусив утечи.

А потому піп пішов з тацею ^* по церкві і зібрав у три рази більше грошей, як завше ^*.