Як слуга ґаздою став
Українська народна казка Гуцульщини

Піп наймив слугу, аби пастушив. Пішов слуга пастушити корови. Ляже він спати, а корови підуть далеко, що навіть не видно їх. А він встане, озме з-за ременя свою чарівну фрілку, заграє. І всі корови при йдуть д’нему та й гуляють. Так одної днини, другої днини і третьої. Приганяє він їх т’хаті — товарята голодні. Піп питає:

— Як ти пастушиш, що корови голодні? А він каже:

— Вони пасли, я не тримав їх.

Іде піп самий дивитися, як він пастушить. Прийшов піп та й сховався в гліг. А пастух спить. Коров нема. Пробудився, подивився — коров нема. Взяв фрелу з-за ременя, зачав грати. Корови поприходили, зачали гуляти. А піп і собі гуляє в тім глозі. Так гуляв, що все на собі пірвав і прийшов пірваний т’хаті. Прийшов та й каже:

— Біда, жінко. Ми біду наймили.

— А що за біда?

Та й розказав піп, що є.

— Як прийде, меш видіти, що він буде робити. Я сховаюся на поді в ґелетку, а ти меш видіти.

Піп сховався на поді в ґелетку. Пастух зайшов до хати. А попадя каже:

— Ти вмієш грати. Ану заграй мені.

— Як хочете, аби я заграв, то заграю. Не дуже мудро, але заграю. Як заграв, попадя гуляє в хаті, а піп на поді в ґелетці. Та й так гуляв піп, що з поду впав з ґелеткою. Упав та й розбився. А той пастух узяв попадю за жінку, та й нині жиють обоє.