☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як служниця царською невісткою стала
Українська народна казка Бойківщини

Це було дуже давно, за круля Тимка, коли була земля тонка, як ткнув пальцем, так вода потекла. Жив собі дідо з бабою і мали дочку і сина. Коли діти підросли, сина забрали в армію. А служили тоді по двадцять п’ять літ. Старенькі обоє повмирали. Лишилася дівчина сама. Що вона мала від родичів нажитого, потрошку все розпродувала і так жила.

Одного разу зустрів ту дівчину священик. Вона йому дуже сподобалася і він рішив забрати її до себе за служницю. Вона погодилася і стала в нього служити. Служила пару, і задумав священик з нею покохатися.

Одного разу приказав піп нагріти води, щоб помитися. Коли він помився, то сказав помитися й служниці. а той піп був на много років старший від дівчини. Він пішов у другу кімнату і став розстеляти постіль. А двері були трохи відкриті. Дівчина глянула і зрозуміла, що піп задумав. А він став її гукати:

— Чи скоро ти там приберешся?

Вона відкрила вікно. Коли побачила, що піп іде до неї, вискочила у вікно і втекла. Ішла вона полями, лісами, і захопила її темна ніч. Вона бідна залізла в дупло зломаженої смереки. І вже не могла вона вибратися з того дупла. Вона стала ридати й кричати.

А в той час вийшов на полювання царів син із своєю свитою. Він почув те ридання і став гукати:

— Хто де є, відзовися!

Вона відповіла:

— Хто там є, рятуйте мене, як можете!

Він поговорив з нею і подав її шнура. Вона опоясалася, і він її звідтам витягнув. Була вона дуже обдерта і обдряпана. Він зняв з себе плащ і загорнув дівчину. Посідали вони, побалакали, і дівчина царевичу дуже сподобалася. Привезли вбрання, вона оділася. І вона була така файна, що царевичу аж серце мліло. І він наказав своїм слугам завести дівчину в його покої, так, щоб ніхто не бачив, ні цар, ні цариця. Завів він її в кімнату і став носити її туди їсти.

Одного разу це помітила цариця. Почула вона, що він в тій кімнаті з кимось говорить. Він вийшов з кімнати, і цариця запитала його:

— З ким ти, синку, там бесідував?

Ів інм амі признався, що найшов у лісі дівчинку, коли їздив на полювання. Цариця сказала цареви і зробили вони невеличку гостину. Царевич вивів дівчинку, посадив її за стіл, цариця й цар стали з нею говорити. І вона всім дуже сподобалася. Царевич сказав своїм батькам:

— Якщо ви мені не дозволите взяти цю дівчину, то я сам себе уб’ю.

Батьки порадилися і зробили їм весілля.

Прожили вони якийсь час, народився в них синок. А незабаром другий цар видав цьому цареви війну. Як батько, так і син поїхали на війну. І тужила жінка царевича, що довго чоловік не вертається з війни.

А в царя служив много літ слуга. Одного разу він захотів повести жінку царевича на гуляння. Вона погодилася. То був якраз невеличкий празник. Вона взяла синка і поїхала гуляти. А слуга став її зачіпати. А вона сказала:

— Та ж дитина тут. Другий раз лишу дитину в хаті та й поїдемо удвох.

А перед тим днем, як вони мали їхати, вона залишає сина вдома і втіче. Пішла вона полями, лісами. І зайшла до начальника залізничної станції, і попросила кусок хліба. Той начальник її нагодував, розпитав про життя і забрав до себе служити. А про своє життя вона розказала йому так, ніби казку розказує. Взяв її начальник бавити своїх дітей.

А цар і царевич вертаються з війни. Питає царевич мами:

— Де ж моя жінка?

Вона йому відповідає:

— Не знаю.

Царевич довго-довго сумував за жінкою. А цар вирішив справити великий банкет на честь перемоги. І вони запросили попа і того начальника залізничної станції. Був при тому і той слуга. Після танців, коли знову сіли за стіл, начальник станції попросив слова і сказав:

— У мене є служниця, що всім розказує файні казки. Якщо ви бажаєте, що я її приведу сюди.

Вони всі були згідні. Начальник станції поїхав додому і попросив її, щоб вона ішла з ним на той банкет. Вона погодилася, але попросила, щоб він купив їй маску. Щоб її не могли спізнати.

Привіз він її і її запросили за стіл. Вона сказала так:

— Я буд розказувати казку. А хто мені скаже «брешеш» або «неправда», того вішати.

І стала вона розказувати про своє життя. Коли дійшло до попа, він крикнув:

— Брешеш!

І тут же його вивели з-за столу. Коли дійшло до слуги, той скочив униз головою з другого поверху. Тоді вони, царевич з царем, зрозуміли, що то царева невістка, а царевича жона. І попа повісили. І жили вони, і поживали, і здоровля наживали.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

144 (2116). Як служниця царською невісткою стала. СУС — 5 січня 1990 р. Сухий Микола Данилович (1932). Львівська область, Турківський район, село Ясінка