Як солдат з війська додому йшов
Українська народна казка Гуцульщини

Давно служили у війську по тридцять років. Чоловік лишив жінку, і він не знав, що жінка в такім стані. Відслужив тридцять років і має йти додому. І не виходить з касарні ^*. Його питають:

— Чого не йдеш?

— Доти не буду йти, доки не буду видіти царя до лиця.

І пішов він до царя. І видів його, і говорив з ним. А цар за те, що він такий впертий, дав йому три золоті монети. І питає його цар:

— Чого ти хотів мене бачити?

— Та як, тридцять років служити і не бачити царського лиця? І пішов він. Іде дорогою і здибає старого діда. Каже:

— Діду, нате вам одного золотого і скажіть мені щось. А дід йому сказав:

— Би ти ніколи не йшов поперечною дорогою. Здибає другого діда. І другому дає золотого.

— Скажіть мені щось.

— Би ти не ночував там, де молода жінка і старий чоловік.

І здибав він третього діда, і дав йому третього золотого. І попросив щось сказати, а той каже:

— Би ти не дав серцеви волю.

Пішов він далі, і по дорозі здибав у́ченика, що йшов з школи. Той ученик був з його села. Ідуть вони разом, дуже перемучились. Заходять до одної хати. А надворі жінка. Питають її:

— Чи ми би не переночували у вас?

— Заходьте, переночуєте.

Заходять вони, жінка дала їм їсти, постелила. Той хлопець уже ліг. А старий дідо входить до хати, сів та й курить.

— Хто це у вас, слуга? — питає старий солдат.

— Ні, це мій чоловік. Каже солдат до хлопця:

— Я тут не буду ночувати, ходім відци.

А хлопець не хоче йти, І заснув хлопець. А той пішов у стодолу, сів там та й сидить. Чує, втворилася брама, їде хтось на кони. Під’їхав, застукав у вікно, а жінка виходить і каже:

— Тепер є нагода.

А рано жінка виходить і кричить:

— Ґвавт, люди добрі, отой ночував у мене і чоловіка зарізав! (А як той виходив з хати, що на кони був, то запитався: «Де ніж класти?» А вона сказала: «Клади в солому»).

Хлопця забрали під суд і мають вішати. А солдат підійшов і сказав:

— Той зарізав, що на кони приходив.

— Треба мати свідки.

— Підіть і подивіться, в соломі ніж. І кінські сліди є від брами. І вирятував він хлопця.

Ідуть далі. Хлопець хоче бути скорше дома і пішов через ліс. А той пішов дорогою. На хлопця напали розбійники і набили його. І лежить він у лікарні. Солдат приходить до хлопця в лікарню, а хлопець каже:

— Не лишайте мене тут. Тато вам заплатить за то, що ви зі мною були.

І він не лишив хлопця.

Прийшли вони в село, розійшлися. Пішов чоловік додому. Та не заходить, а сів під корч і чекає. Дивиться, а то йде пан. Жінка виходить з хати, того пана обіймає й цілує. А через годину йде другий пан. Жінка виходить та й другого цілує й забирає в хату. І зібрали старого солдата нерви. Мав він коло себе якесь пу́кало і хотів стріляти. Але нагадав слова: «Не дай серцеви волі».

Пішов він під корчму, сів на лавку і слухає, що люди говорять. А люди кажуть: «Той служить тридцять років, а сини вивчилися і прийшли на урльоп ^* додому. Один — суддя, другий — адвокат».

Чоловік приходить під хату, поковтав, а один син каже:

— Мамо, тато прийшов!

І пустили його до хати. А що би було, якби він дав серцю волю?