Як старий батько нарадив сина
Українська народна казка Гуцульщини

Служили колись у армії по дванадцять років. Оден пішов у армію, а тата сховав у пивницю, бо був такий закон, що старих треба добивати. А той не хотів свого тата добивати і все радився у него. Служив він уже три роки, а ще дев’ять мав служити. І був він розумний на всю армію, бо ходив на відпускне додому та й тато йому все підказував.

Старшини при армії вздріли, що він такий мудрак, та й кажуть:

— Даруємо тобі цих дев’ять років і даємо мундур, зброю й коня, лиш вибери золото з моря. Воно лежить на дні, на пристані, де шифи ^* пристають.

А він каже:

— Я виберу, але ви пустіть мене у відпускне додому. Вони його пустили. Він прийшов і розказав татови:

— Пускають мене з війська і дають коня, карабін і мундур, аби лиш я вибрав золото з моря. Порадьте мене, як його вибрати.

А тато каже:

— Там нема ніякого золота. Якби воно там було, вони би його сами вибрали.

І запитав тато сина:

— Чи є там коло моря дерево?

— Відей є, — каже син. А тато каже:

— На тому дереві є гніздо, і в тім гнізді щось блищить і відбиває в воді. І то їх туманить, вони думають, що на дні золото.

Вертається він до війська, прийшов на берег моря, дивиться, а там є три тополі. Він каже старшинам:

— Я хочу вилізти на тополю і подивитися з неї, як то заглибоко. Виліз він, а там гніздо, а в тім гнізді золото. Він його поклав до кишені і зліз. Старшини глянули в море, а там уже не блищить.

— Е, — кажуть, ти мудрак.

Знайшли вони в него в кишени золото, забрали та й питають:

— Хто тебе на це нарадив? Він каже:

— Тато.

— А де той тато?

— В пивници.

І вони пустили його. І дали йому зброю й коня. І відтоді невільно старих людей добивати.