Як судили бідного
Українська народна казка Гуцульщини

Був бідний чоловік. І прийшов до багача, аби йому дав биків виорати городець.

— Дайте мені биків, аби я виорав собі городець. Я вам відроблю. Багач каже:

— Я дам бики, але слугу не дам, бо слуга пішов сіно громадити. Бери сам.

А в того багача були іменини. За столом гості. П’ють, гуляють. І напилися горівки до того бідного, і дали йому випити. А закусити нічого не дали. А він трошки постояв, бо ґазда пішов надвір. І був голоден, і зразу уп’янів.

А давно, як звикле, діти були в колисках на землі. Бідний упав і розбив на смерть дитину. Йой, зробився такий лемент. І бідний пішов без нічого. Не взяв биків. Прийшов додому, а жінка питає:

— Не взяв биків? А він каже:

— Е, таке зробилося. Дали мені горівки, та я впав і розбив дитину.

Каже жінка:

— Я піду завтра до пана. Може, випрошу биків у него. Прийшла вона до пана, зачала просити:

— Я вам відроблю, бо ми платити не маємо чим. Пан каже:

— Та я дам бики, бо вони стоять. Та нема слуги, десь пішов у місто. То будете самі орати.

— То нічого, я буду водити.

Взяла бики. Плуг і борону на віз та й поїхала додому.

Жінка бики водить, чоловік за плугом, як звичайно. А там у пана був ріпак. Випрягли вони бики і пустили на той ріпак пасти, поки рілля просохне. А самі пішли додому обідати.

Заким ^* пообідали, трохи пробарилися, виходять, а бики попу-кали ^*. Ну що тут робити? Ґвавт страшний. Пан пригнав коні, забрав мертві бики додому.

Судити його треба за таку справу. Там убив дитину, а тут бики попукали. Великий суд має бути. Іде бідний до адвоката радитися, що він має робити. Адвокат сказав:

— А даш мені стілько й стілько грошей?

— Дам, — каже.

— Але би були самі монето́ві. Би не були паперові.

— Добре.

І що робить цей бідний? Пішов на зарінок, назбирав дрібних камінців, підперезався добре і накидав у пазуху.

Прийшли на суд. І бідний прийшов, і адвокат, і той пан, і той вуйко — всі зійшлися. Зачали розбирати справу. Адвокат дуже захищає бідного. Перший раз узяли справу за дитину. Адвокат каже.

— Прошу судді ласкаво. Я поясню, як то було. Бідний чоловік прийшов голоден. А вони там понапивалися і дали йому горівки, а закусити не дали нічого. І він так нещасливо впав. Як ви вважаєте, пане суддя? Хіба він винен? Він сп’янів дуже.

— Правильно, — каже суддя, — не винен.

Зачали розсуджувати за бики. За дитину не винен, а за бики треба судити. А бідний усе цоркає камінчиками в пазусі та на адвоката кліпає. Адвокат знов моцно захищає.

— Слухайте, пресвітлий суд. Я вам поясню, як то було. Він чоловік бідний, у него худоби ніколи не було. Він не знав, що таке може статися, пустив бики, щоби попаслися. Він не винен.

І суддя сказав, що не винен. Панови треба було слугу до волів дати.

Повставали всі і по домах. Суд закінчений. А адвокат на него киває: «Ходім поза дім». Та й зайшли вони удвох у глухе місце. Той розперезав пасок, а всі камінчики шур на землю. Адвокат задеревів.

— Чоловіче, де я думав, що ти мене так обдуриш!

— Та ж, — каже, — ти знав, що я бідний. Що на мені тілько оця дранка, і більш нічого в мене нема. Відки я мав такі гроші дістати?

Бідний обернувся та й пішов собі додому, а адвокат плюнув і теж пішов додому.