Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Як судили бідняка
Українська народна казка Бойківщини

Були два брати, єден багатий, другий бідний. Пішов бідний до багатого позичити коня привезти дров. Багатий коня позичив, а хомут і віз не дав. Що бідняк робить? Привів коня до дров, відв’язав мотуз із шиї і прив’язав до хвоста, а другий кінець до дров (то був єден великий кавалок). І веде коня додому, а дрова тягнуться за хвостом. І притяг їх ід’хаті.

А коло хати був невеликий стовп, укопаний в землю, і мало його було видно, бо весь він був у землі, хіба кінчик зверху. То поліно заперлося в стовп, а кінь як запонапрягся, хвіст вирвався з хребта.

Він приводить коня до брата і віддає, а брат коня не хоче брати. Каже:

— Забери коня собі, а я тебе подам у суд, і ти мені коня оплатиш.

Багатий оскаржив бідняка за коня в суд. В три чи штири дні виходить повістка. Ідуть оба-два брати в суд. Але то було далеко, і довелося їм у дорозі ночувати. Зайшли до знайомого хазяїна. Той прияв їх на ніч.

Багатого завів у теплу кімнату, дав повечеряти, у бідняк сидить у кухни. І вечеряти не дали йому нічого. І холодно там. А служниця колише хлопчика маленького, що мав три місяці, гойдає його коло печі та й говорить до бідняка:

— Лягай спати. Чого сидиш?

А він каже:

— Мені студено, я би хотів спати на печи.

— Но та лягай, — каже вона.

Він ліг і заспав. Спить він і йому приснилося, що суддя судить його за коня і дубнув на нього чоботом об підлогу. А він уступався від судді взад, і посунувся у сні на печи, і впав у гейданку, і забив собою хлопця. А служниця спудилася та й почала кричати:

— Гой-гой, забив хлопця!

І тут зробився день, та й уже йдуть усі на суд. І брат іде, і той господар, що його дитину забив бідняк. І винний бідняк іде позаду всіх. Іде й думає: «Усудить мене суд за хлопця в тюрму. Братови за коня заплачу. Продам корову й заплачу. А за хлопця засудять». І подумав він, що йому ліпше вбитися, як іти на суд. І побачив він, що вони будуть іти високим мостом. І подумав бідняк, що він відтам скочить і сам себе вб’є. І не буде кого судити.

Прийшли вони на той міст, а він раз та й скочив з моста вниз. А під мостом була дорога і по ній якраз їхав чоловік і віз у лікарню свого старого і дуже слабого батька. І той бідняк упав з мосту просто в віз, і йому нич не сталося, а старого батька забив.

А той син, що віз батька, був сильний хлопака і не дав йому утечи з воза, а завіз і мертвого батька, і бідняка до суду. Приїхали вони туди, і ніже зайшли до суду, бідняк підняв на дорозі половину цегли, замотав у шматок і сховав собі під полу. І заходять усі разом перед судді. Суддя почав сварити їх:

— Чого ви всі разом зайшли, як тут справа тільки за коня?

А вони говорять. Той каже:

— Він мого хлопця вбив.

А той другий повідає:

— А мого батька.

Тоді суддя починає розбирати справу за коня. Той повідає:

— Я йому дав коня з хвостом, а він мені віддав коня без хвоста.

А суддя питає бідняка:

— Чого ти коневи хвіст урвав?

Бідняк говорить:

— Коня то він мені дав, а не дав ані хомута, ані воза. А в мене такі дрова, що по одному кавалкови треба везти. Я коня вивів та взяв з коня мотуз, прив’язав до одного поліна і так-им тягнув ті дрова за хвостом. І притяг близько свої хати. А там стояв такий стовп, що мало’го було видно із землі. І то поліно зачепилося, кінь ся запопряг, і хвіст вирвався з хребта. І брат не хотів коня без хвоста брати, а оскаржив мене в суд.

Суддя питає бідняка:

— А де ж тепер той кінь є?

— Кінь у мене, — каже бідняк.

Бідняк стоїть ззаду та й показує судді ту завинуту в шмат цеглу з-під поли. А суддя думав, що то гроші завиті там. І каже за него так:

— Тримай коня в себе, поки хвіст не виросте.

А багатий брат каже:

— Я коня забираю, бо йому хвіст уже з хребта не виросте.

Тоді суддя сказав:

— То добре, забирай собі коня і би-с більше його не скаржив. Кара дарована.

Тоді питає суддя того чоловіка, що бідняк убив його хлопця:

— Як він твого хлопця забив? Як це було?

А той каже:

— Я сам не знаю як. Він спав на кухни, де був хлопчик.

Питає суддя бідняка:

— Як ти убив хлопця?

А він відповідає:

— Він взяв брата до покою, а я остався сам у кухни. Тільки служниця там ще була, що гейкала того хлопчика близь печи. Вона сказала мені, щоб я лягав спати. А я кажу: «Мені тут буде студено спати, на лаві». А вона питає: «А де би ти хотів спати?» — «На печи», — кажу я. А вона сказала: «Іди на піч і спи». І я пішов на піч і заспав. А служниця гейкала хлопця близь печи. Заспав хлопець, заспала й служниця. А мені приснилося, пане суддя, що ви дубнули чоботом у підлогу, а я від вас уступав. І впав я з печи в гейданку і забив хлопця. І газда пішов з моїм братом оскаржити на мене в суд.

Тоді суддя каже:

— Вертайся і зайди до того газди і будь з його жінкою доти, аж поки в неї знов не народиться такий хлопець, як той, що ти убив.

А той газда відповідає:

— Не хочу я такого діла. Ліпше дарую йому.

— Добре, — сказав суддя, — як даруєш, би-с більше його до суду не оскаржив.

Зачинається справа за старого батька, що він його вбив. Суддя питає:

— Як ти старого батька вбив?

А він відповідає:

— Я хотів самого себе вбити. І скочив я з мосту, а син його якраз під’їхав. Він віз у возі свого батька. А я скочив якраз на батька.

Ну а що тоді суддя? Він каже так:

— Ідіть оба-два додому. І їдьте на то місце, де він твого батька вбив. Нехай він лягає в твій віз, а ти йди на міст і скоч просто на нього, би-сь його вбив, як він убив твого батька.

А той каже:

— Нє, ліпше я похороню батька без всякого-якого, бо як я скочу з мосту в віз, то можу попасти головою в драбину або поза драбину і вбити сам себе. Хороню батька без всякого-такого і я дарую йому.

І каже суддя:

— Ідіть, справа закінчена.

Та й вони зайшли, а бідняк іде позаду всіх. А суддя спинив його на коридорі і питає:

— Що ж ти мені показував з-під поли?

А він виймає свій пакунок, розвиває і показує цеглу.

— Дивіться, пане суддя, цегла. Якби мене погано судили, то я би був вас цією цеглою вбив.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

25 (2056). Як судили бідняка. СУС 1534. 11 листопада 1989 р. Тереняк Данило Васильович (1911). Львівська область, Турківський район, село Либохора