Як у царя роги виросли Українська народна казка Буковини
Був лісник і мав три хлопці. Ослаб він і чує, що скоро умре. Покликав старий синів і каже:
— Я все життя був лісником і сходив весь ліс. Але є одне місце, в яке я ніколи не заходив, воно погане... І вмер старий. Стали вони на його місце лісниками, по всьому лісі ходили, а в те місце не заходили. Але їдного разу рішили зайти. Найменший брат каже:
— Давайте підемо туди. Я взяв клубок з нитками: будемо йти і розмотувати за собою клубок, щоб не заблудитися.
І пішли. Розмотували за собою клубок, а дичина ходила і пірвала ту нитку. Вертаються вони назад, а нитка обірвана. Ходять вони, ходять і все на то саме місце приходять, до великого дуба. Так моталися до вечора. І рішили ночувати під тим дубом. Два лягли, а старший сторожує.
Дійшло десь до дванадцятої години ночі, і звіявся страшний вітер. Так, що дуби гнулися. Подивився старший брат — летить поверх лісу чорт. Крикнув брат:
— Хто такий?! Стань, бо стріляти буду! Чорт злякався і каже до него:
— Пропусти мене, то я дам тобі таку річ! Скілко жити будеш, користь тобі від неї буде.
Кинув братови шапку-невидимку та й полетів.
Встали хлопці рано, а старший брат не каже їм нічого. Ходили вони і другий день до вечора, і все виходили до того дуба — не могли з того місця вийти. Та й знов ночують під тим дубом: за сторожа вже середній брат. О дванадцятій годині ночі знов звіялася така страшна буря, що ломилися дуби. Дивиться середній брат — летить чорт.
— Стій, стріляти буду! — крикнув брат. А чорт отвічає:
— Не стріляй, то дам таку річ, що скілко жити будеш, то будеш добре споминати мене, — дам тобі сопілку. Подуєш у цю сопілку, і вийде армія. Скілко будеш дути, усе будуть солдати виходити. І таку будеш армію мати, що зможеш воювати навіть з царем.
Кинув йому чорт сопілку і полетів.
Рано встали хлопці, а середній брат їм нічого не каже. Почали вони знов ходити по лісі, щоб якось вийти. Але на третій вечір вийшли вони знов до того дуба. «Будемо, хлопці, знов ночувати тут. Куди підем на ніч?» — каже старший брат. Полягали вони знов під дубом спати, а сторожем став найменший брат.
Опівночі знов звіялася буря, гнулися дуби. Подивився найменший брат — летить чорт.
— Стань, стріляти буду!
— Пусти мене, то дам тобі гаманець, повний грошей. Ти будеш брати гроші, а він назад буде повний. І ніколи не буде порожній.
Кинув йому чорт гаманець, а найменший брат каже:
— Це ще не все. Ти покажи мені, як з цего лісу вийти, тоді пустю. Чорт йому:
— Бери сокиру і теши дуба з цего боку. Як встанете рано, то йдіть у той бік, з якого буде затесано дуба.
Пустив він чорта та й ляг спати. Рано хлопці встали, а найменший брат каже:
— Будемо вже виходити з цего лісу.
Але не каже їм, як виходити, а лиш дивиться, з якого боку затесаний дуб. Недовго вони йшли і вийшли з того лісу. Та й побачили знайому поляну. Менший брат каже:
— Сядемо на цій поляні і спочинем трохи. Сіли вони, а менший брат питає їх:
— Хлопці, що ви робили тими ночами, як сторожували? Старший, каже:
— Я маю кучму-невидимку.
— Ану, покажи її.
Поклав він кучму на голову та й питає:
— Видно мене?
— Не видно, лиш голос чути.. А середній:
— У мене є така сопілка, що як подую в ню, то вийде війська, скілко хочеш.
— Ану, давай спробуємо твою сопілку, — каже найменший брат. Як узяв він ту сопілку, як почав дути, стали виходити солдати. Він дує, а військо виходи, він дує, а військо виходи. І вже стілко вийшло, що не поміщаються на тій поляні. Перестав він дути, а армія його й питає:
— Царю, що бажаєш? А він каже:
— Нічого, я пробував сопілку.
Як сказав це, армії зразу й не стало. Каже найменший брат:
— Тепер я покажу, що маю.
Витягає він гаманець з грішми, випорожнив його, а гаманець знов повний, другий раз випорожнив — гаманець знов повний. П’ять раз випорожнював, і гаманець знов робився повний. Забрали вони ті гроші і йдуть додому.
Вчув найменший брат, що в царя є дочка, і та дочка день і ніч грає в карти. Бере він свій гаманець і йде до неї. «Я пограю з нею в карти». Узяв він з собою кучму-невидимку. Поклав її на голову, і ніхто його не бачив, як він пройшов. Та й пішов просто до дівчини. А як зняв шапку, забачила його дівчина і питає:
— Як ти зайшов сюди? В мене ж сторожа є.
— Кучма в мене така є. Як покладу її на голову, ніхто мене не бачи.
— Як таке діло, — каже вона, — то сядем у карти грати.
Грали вони цілий день і цілу ніч, а він кладе й кладе гроші. Її зацікавило, відки він гроші бере. Питає вона:
— Відки в тебе тілко грошей?
— А в мене є такий гаманець, що беру з него гроші, а він знов повний.
Дівчина каже:
— Будемо обідати.
Принесла різних напитків. Він напився і заснув. А вона взяла в него кучму і гаманець та й покликала варту. Прийшла варта, а вона каже:
— Беріть його і викиньте на дорогу.
Прокинувся він — кучми й гаманця нема. Але що зробиш? Іде додому і говорить до братів:
— Браття, я потеряв кучму й гаманець. Але возьму сопілку і оголошу цареви війну.
Узяв він сопілку і пішов воювати з царем. Виходи цар зі своїми військами на поле, а хлопець сів та й дує в сопілку: виходить військо, скілко йому треба, і б’ються. І така велика армія виходи, що цареви нема куди з ними битися. Царева дочка помітила це діло, зайшла ззаду і взяла від него сопілку — армія вже не підкоряється йому, а дівчині. Дає вона приказ його взяти. Повели його до царя додому. Що з ним робити? Цар хоче його розстріляти, а міністер каже:
— Посадити в тюрму.
І рішили: виймити йому очі і пустити в світ сліпого: так вони йому й зробили.
Ішов він, скілко ішов, і зайшов у ліс. Іде лісом, і ніби йому запахло яблуками. Почав мацати руками і намацав великі яблука. Та й почав їх їсти. З’їв їдно яблуко — і відчув, що свербить голова. Помацав — у него роги ростуть. І все більші і більші ростуть, як у вола.
Пішов він далі, і запахло йому грушами. «Тут десь груші є», — подумав він. Став мацати і намацав грушки. Здоровенні такі. «Що буде, — думає, — а з’їм ще й грушку». З’їв грушку, чує, роги хитаються. І впали йому роги. Хоч не бачить він, а радіє: «Добре, що рогів збувся».
І захтів він води. Пройшов трохи, чує, річка тече. «Ну, — думає, — нап’юся води». Намацав річку, упав на коліна і п’є. Напився води — і з’явилися в него очі! «Ну, тепер я дам цареви!» — думає він. Вернувся назад і почав глядіти, де є ті грушки і яблука. Взяв три грушки і три яблука та й іде в город. А в городі на кожнім провулку ятка. Заходи він до їдної ятки, дає продавцю три яблука і проси продати їх за дуже великі гроші, бо вони дуже дорогі.
— Що возьмеш за них, то твоє буде, — сказав він продавцю і пішов. Питають покупці за ті яблука, але вони дуже дорогі, і ні в кого нема грошей, щоб їх купити. Іде царева дочка, побачила ті яблука і питає продавця:
— Скілко коштують ті яблука?
— Тисяча рублів за штуку.
Вона й купила ті яблука. Пішла додому та показала їх цареви і цариці, мамі своїй. Вони жаліли їх їсти, бо яблука були дуже гарні. Поклали їх, а потому сіли їсти, і каже цар:
— Та скілко їх будемо тримати? З’їмо по їдному.
З’їли вони по їдному яблуку, і з’явилися в них роги! Люди сміються з царя:
— Не треба нам царя з рогами!
Цар розтерявся і передав по всьому царству:
— Як найдеться лікар, що вилікував би мене від тих рогів, то дам грошей, скілко хоче.
І прийшов до царя хороший лікар. Помацав ті роги, постукав та й каже цареви:
— Як роги відбити, то ви живий не лишитеся.
А цар подумав: «Лучче з рогами жити, ніж без рогів умирати» Виходи лікар, а той хлопець назустріч. Та й питає лікаря:
— Де ви були?
А той розказує про царські роги. Він каже:
— Ідіть до царя і скажіть йому, що я можу його лікувати, якщо він погодиться.
Вернувся лікар і розказав то цареви:
— Я найшов для вас лікаря.
А цар каже, що дасть лікареви, скілко той схоче, аби лиш зняв йому роги. Вийшов лікар і каже:
— Цар сказав зайти. Заходи він і каже:
— Якщо ви погоджуєтеся, я буду вас лікувати. Але треба три дні нічого не їсти і три рази на день одержувати по три буки.
Цар погодився. Бере хлопець добру бучару і дає цареви по плечах три буки. І так три дні: тримав царя голодним і давав йому по три буки три рази на день. А на четвертий день дає грушку і каже:
— З’їжте.
Цар з’їв грушку і роги впали. А хлопець каже:
— Платіть, бо я вже йду.
— Та в мене й жінка з рогами, — каже цар. — Вилікуй і жінку.
— Добре, давайте її сюди. Прийшла вона, а він їй:
— Погоджуєтеся ви три дні нічого не їсти і по три буки три рази на день одержувати?
Вона й погодилася, але він її пожалів. І не бив, а лиш їсти не дав, бо вона не винна була нічого. На третій день дав цариці грушку. Вона з’їла її, і роги впали.
— Платіть, — каже до царя, — бо я вже йду.
А вони плачуть:
— У нас ще й дочка з рогами. Вилікуй і її.
Він погодився. Викликали дівчину, а він каже їй:
— Погоджуєшся ти три дні нічого не їсти і три рази на день діставати по три буки?
Погодилася й дівчина. А вона була найбільш винна, і він їй не по три буки давав, а як уже починав бити, то бив, скілко хтів. Дівчина вже й проси його:
— Я цего діла не витримаю. Уб’єте ви мене. А він їй:
— Як хочеш, щоб не бив, то віддай мені кучму, гаманець і сопілку. Зрозуміла вона, що це той самий хлопець. Викликала царя й царицю
і каже:
— Це той самий, що виймили йому очі. Як таке діло, то я вийду за него заміж.
І цар рішив дати її заміж за «лікаря». Дала вона йому кучму, гаманець і сопілку, та й оженився він на царській дочці. Зробили весілля, і став він царем.
Як у царя роги виросли Українська народна казка Буковини
ЯК У ЦАРЯ РОГИ ВИРОСЛИ — Українська Народна Казка Буковини
Був лісник. Він мав три сини. Ослаб лісник і чує, що скоро умре. Покликав він синів і каже:
— Я все життя був лісником і сходив весь ліс, але є в лісі одне місце, в яке ніколи не заходив, бо то погане місце.
І вмер старий.
Стали сини лісниками, по всьому лісі ходили, а в те погане місце не заходили. Але одного разу вирішили зайти. Найменший брат каже:
— Давайте візьмемо з собою клубок ниток, щоб не заблудитися.
Та й пішли вони. Розмотували за собою клубок, щоб потому по нитці вернутися. А дичина ходила і пірвала ту нитку. Ходять вони, ходять по лісі і все на те саме місце приходять, до великого дуба. Так моталися вони до вечора. І вирішили ночувати під тим дубом. Два лягли, а старший сторожує.
Дійшло десь до дванадцятої години ночі, і звіявся страшний вітер. Аж дуби гнулися. Подивився старший брат — летить поверх лісу змій. І крикнув брат:
— Хто ти?! Стань, бо стріляти буду! Змій злякався і просить:
— Пропусти мене. Я дам тобі таку річ! Скільки житимеш, користь тобі від неї буде, — кинув старшому братові шапку-невидимку і полетів.
Встали хлопці рано, а старший брат не каже їм нічого. Ходили вони й другий день до вечора, і все виходили до того дуба. І знову застала їх під тим дубом ніч. За сторожа став середній брат. О дванадцятій годині ночі знову звіялася така буря, що ломилися дуби. Дивиться середній брат — летить змій.
— Стій, стріляти буду! — крикнув брат, А змій просить:
— Не стріляй, то дам тобі таку річ, що скільки житимеш, то будеш мене споминати. Дам тобі сопілку. Подуєш у неї — і вийде армія. Таку будеш мати армію, що зможеш воювати і з царем;
Кинув йому змій сопілку і полетів.
Рано встали хлопці, а середній брат їм нічого не каже. І почали вони знову ходити по лісі, щоб якось вийти, але на вечір знов прийшли до того ж дуба. Та й лягли під ним спати, а за сторожа став найменший брат.
— Пусти мене, то дам тобі гаманець, повний грошей. Ти будеш брати, а він усе буде повний. І ніколи не буде порожній.
А найменший брат каже:
— Це ще не все. Ти скажи мені, як із цього лісу вийти, тоді пущу.
— Бери сокиру і теши дуба з цього боку, — каже змій. — Як встанете рано, то йдіть у той бік, з якого буде затесано, дуба.
Відпустив він змія та й ліг спати. Рано встали хлопці, а найменший брат каже:
— Ну, давайте будемо вже виходити з цього лісу.
Але не каже братам, як виходити, а лиш дивиться, з якого боку затесано дуб. Недовго вони йшли, і вийшли з того лісу. Побачили знайому поляну. Менший брат каже:
— Давайте сядемо на цій поляні і трохи спочинемо. — Посідали вони, і менший брат питає:
— Хлопці, що ви робили ночами, як сторожували? Старший брат каже:
— Я маю кучму-невидимку.
— Ану, дай її сюди.
Одяг він кучму на голову та й питає:
— Видно мене?
— Не видно, лиш голос чути. А середній каже:
— У мене є така сопілка, що як подую в неї, то скільки хочеш армії вийде.
— Ану, давай спробуємо твою сопілку, — каже найменший брат. Як узяв він ту сопілку, як почав дути, почали виходити солдати. Він дує, а армія виходить, він дує, а армія виходить. І вже стільки вийшло, що не поміщається на поляні. Перестав дути, а солдати й питають його:
— Царю, що бажаєш?
— Нічого, хотів спробувати сопілку. Сказав він це, і армії не стало.
— А тепер покажу, що я маю.
Витягає він гаманець із грішми. Випорожнив його, а гаманець знову повний. П’ять разів спорожняв гаманець, і він усе був повний. Забрали вони ті гроші і йдуть додому.
Вчув найменший брат, що в царя є дочка і та дочка день і ніч грає в карти. Бере він свій гаманець і йде до неї. «Пограю й я з нею в карти».
Узяв він з собою й кучму-невидимку. Поклав кучму на голову, і ніхто не бачив, як він пройшов у царський палац. Та й пішов просто до дівчини в кімнату. Аж тоді побачила його царівна, коли зняв шапку.
— Як ти зайшов сюди? — питає вона. — У мене ж варта є.
— Кучму таку маю: як покладу на голову, ніхто не бачить мене.
— Як таке діло, — каже вона, — то давай у карти грати, Грали вони цілий день і цілу ніч, а він кладе й кладе гроші. Вона й питає: — Звідки у тебе стільки грошей?
— А мій гаманець такий, що я беру з нього гроші, а він знову повний.
Дівчина каже:
— Давай будемо обідати.
Принесла вона різних вин, напоїла хлопця, і він заснув. А сама взяла від нього кучму й гаманець, покликала варту й наказує:
— Візьміть його і викиньте на дорогу.
Прокинувся він — кучми й гаманця нема. Але що зробиш? Іде він додому і каже до братів:
— Браття, я потеряв кучму й гаманець. Але я візьму сопілку й заявлю цареві війну.
Виходить цар із своїми військами на поле, а хлопець сів та й дме у сопілку, і виходять його війська. І така армія виходить, що цареві нічого й змагатися. А царева дочка примітила це діло, зайшла ззаду і вихопила у нього сопілку. І вже не його слухає армія, в царівну. Дає вона наказ взяти хлопця. Привели його До царя. Цар каже, щоб розстріляти, а міністр — посадити в тюрму. Та й вирішили: вийняти хлопцеві очі і пустити сліпого у світ.
Ішов він сліпий, скільки йшов, і зайшов у ліс. Іде лісом і запахло йому яблуками. Почав він мацати на дереві, намацав великі яблука. З’їв одне яблуко і відчув, що свербить голова. Помацав, а в нього роги ростуть. І все більші, більші робляться. Як у вола.
Пішов він далі і запахло йому грушами. «Тут десь груші є», — подумав він. Став мацати і намацав груші. Такі здоровенні. «Що буде, то буде, — думає, — а з’їм ще й грушу». З’їв грушу, чує, роги хитаються. І відпали роги. Радіє хлопець. Добре, що хоч рогів збувся!
Захотілося йому води. Пройшов трохи, чує, річка тече. «Ну, — думає, — нап’юся». Підповз до річки, намацав воду і п’є. Напився — і з’явилися в нього очі! «Ну, тепер я провчу
царя!» — думає хлопець. Та вернувся назад і почав глядіти, де ті яблука і груші. Знайшов і взяв собі три груші.
Іде він у город. А в городі на кожнім провулку — крамничка. Заходить він до одної крамнички і дає продавцю три яблука.
— Що візьмеш за них, — каже продавцеві, — то буде твоє. Але не продавай дешево, а так дорого, щоб лиш цар міг купити.
Сказав це продавцеві й пішов.
Питають люди за ті яблука, а вони дуже дорогі, і ніхто не може купити. Іде царева дочка. І забачила ті яблука. Питає продавця:
— Скільки коштують ці яблука?
— Тисяча карбованців за штуку.
І вона купила ті яблука. Принесла їх додому, і такі вони гарні були, що цар і цариця шкодували з’їсти. Поклали вони їх. А потому цар каже:
— Та скільки ми будемо тримати їх? З’їмо по одному. З’їли вони по одному яблуку, і з’явилися у них роги!
Люди сміються з царя. Кричать:
— Не треба нам рогатого царя!
Цар розгубився. І передав він по всьому царству: «Як знайдеться лікар, що вилікував би мене від тих рогів, то дам грошей, скільки схоче».
Прийшов до царя хороший лікар. Помацав ті роги, постукав і каже:
— Якщо відбити роги, то ви живі не лишитесь.
Цар подумав: «Лучче з рогами жити, як без рогів умирати».
Виходить лікар від царя, а наш хлопець іде назустріч.
— Де ви були? — питає лікаря. А той і розказує йому про царські роги. Хлопець каже:
— Ідіть до царя І передайте, що я вилікую, як він хоче. Вернувся лікар і каже цареві:
— Я знайшов для вас лікаря.
— Дам йому, що схоче, аби лиш роги зняв. Вийшов лікар і каже:
— Цар сказав зайти. Заходить хлопець і говорить:
— Буду вас лікувати, як хочете. Але маєте три дні не їсти і діставати три рази на день по три буки.
Цар погодився. Бере хлопець добру бучару і зразу дає цареві три рази нижче спини. І так було три дні: цар лежав зовсім голодний і діставав три рази на день по три буки. А на четвертий день дає йому хлопець грушу. Цар з’їв її, роги відпали. А хлопець каже:
— Давайте рощот, бо я вже йду.
— Та в мене й жінка з рогами, — каже цар, — вилікуйте і жінку.
— Добре, давайте її сюди. Приводять царицю, а хлопець питає:
— Згідні ви три дні нічого не їсти і діставати по три буки три рази на день?
— Згідна, — сказала цариця. Але він її пожалів, бо вона не винна була. І не бив, а лиш їсти не дав. На третій день дав їй грушку. Вона з’їла її, і роги відпали.
— Дайте рощот, — каже він до царя, — бо я вже йду. А вони плачуть:
— У нас ще й дочка з рогами. Вилікуйте і її. Покликали дівчину, а він каже:
— Погоджуєшся три дні нічого не їсти і щодня діставати буків?
— Погоджуюся, — сказала царська дочка. Вона була найбільше винна, і він їй не по три буки давав, а бив, скільки хотів. Вона вже й проситься:
— Я не витримаю, уб’єте ви мене на смерть.
А він каже: ...
— Як хочеш, щоб не бив, то віддай мені кучму, гаманець і сопілку.
І зрозуміла вона, що це той самий хлопець. Пішла царівна до батьків та й каже:
— Це той самий, якому вийняли очі. Як він захоче мене взяти, то я піду за нього.
І цар погодився віддати дочку за такого лікаря. Повернула вона йому кучму, гаманець і сопілку, а він зняв їй роги.
