Як хлопець визволив дітей
Українська народна казка Гуцульщини

Запанував у однім великім селі дідько. Ходить собі по селі, заходить у кожну хату. Але у вигляді бідного старця. Торбина почерез плече, паличка в руці. Як зачне з одного краю села іти в другий край, то люди йому надають всякого, хто що має. Кусок хліба, яйце, горня молока. Кажуть люди йому:

— Вуйку, йдіть уже в друге село. Та ви недавно були в нас.

— Я був не в однім селі. То ніде мені так не давали люди, як у вашім селі. Прогонили мене. А в вашім селі дуже чемні люди. Мені вони сподобалися. Я не піду з вашого села.

Але люди щось догадувалися. Пропадали з цего села то хлопець, то дівчина. І не можуть найти їх ніде. Подумали люди: «Чи не цей затуманює і вибирає наших дітей?» Зійшлася в одну хату громада людей. Зачали радитися.

— Чи це не є дідько, цей, що ходить хата від хати? Чи це не він викрадає молодих людей із нашого села?

Врадили, що все залежить від цего чоловіка.

— Треба його сперти та й попитатися в него з криком, відки він є і де він родився.

Так і зробили. Ймили його в одній хаті.

— Ну, вуйку, було, що було дотепер, а тепер ми хочемо знати, відки ви є родом і де ваша хата. Бо відколи ви зайшли в наше село, відтоді пропадає в нас то парубок, то дівка без вісти.

Він їм відповідає:

— Великий мій світ, а моя хата аж за Червоним морем.

— А як ви тим морем добулися? Ми колись десь чули про то море.

А він каже їм:

— Я не пливу, а лечу. Так що вам за це засі ^*.

Уздріла громада, що це дідьча сила, і ніхто це не годен побороти. Та й лишили цего «вуйка».

Далися вони на пораду на інші села. Котрий би знайшовся такий чоловік, що міг би вигнати з села «вуйка». Розказували людям по всіх селах. І в однім селі найшовся одинадцятьлітній хлопець. Попросили у його мами, щоби пустила його в село, де находився «вуйко». Той хлопець був дуже хитрий і мудрий.

— Я піду з вами, люди, у ваше село, але мусите брати зо мною мою маму, бо я в мами лиш оден. Мама без мене буде дуже плакати. Бо мені треба з тим «вуйком» довго товаришувати.

Громада попросила маму:

— Йдіть, вуйночко, з хлопцем у наше село. Ми вам будемо платити, хату вам дамо.

Пристала жінка піти з хлопцем у то село, до тої громади. Дали мамі хату. Хлопець сказав:

— А де той «вуйко», що ви на него нарікаєте?

— А він, — кажуть, — через три-чотири дні надійде в цю хату.

І прийшов «вуйко» в ту вдовину хату. Сів на лавицю, хохнув на маму того хлопця своїм воздухом, і маму зломив твердий сон. А хлопцеви «вуйко» каже:

— Підеш зо мною. А хлопець питає:

— Куди?

— У такий край веселий, що ти ще зроду не видів такого краю.

Прийшли вони до великої води. Взяв «вуйко» хлопця за плечі, летом перештрик воду, і пішли вони оба далі. У ліси пішли. І дійшли до великої печери. Печера сама отворилася, і хлопець уздрів там багато хлопців і дівчат. І всі заплакали, як уздріли цего хлопця. А там заходить баба та й погрожує їх. Передає чорт ті бабі цего хлопця та й каже:

— Сокоти мені цего хлопця, бо я цего хлопця дуже полюбив. А хлопець каже чортови:

— Якщо ви мене так полюбили, то скажіть цій бабі, аби вона мене трохи пускала прогулюватися на білий світ. А я буду прогулюватися та й назад приходити в вашу печеру.

Чорт погодився.

Чорт пішов собі далі в світ здобувати людей. А хлопчина вздрів муки тих дітей у печері і пішов шукати по світі сили, аби побороти чорта і визволити з неволі дівчат і хлопців. Ішов він, що йшов, і надибав хатину. На приспі сидів дідок, старенький, бородатий. Хлопчик сів коло дідуся, сплакав і сказав:

— Дайте мені, дідусю, таку поміч, щоби я визволив з чортівської печери усіх своїх товаришів.

Поплескав дідусь хлопчика по плечі та й сказав йому:

— А ти знаєш ту печеру?

— Знаю, знаю, дідусю. Я з неї вийшов. Дідусь витяг з кишені ножиці та й гребінь.

— Коли чорт прийде із світу, ти приластися до него та й скажи йому: «Дайте я вам втну нігті на руках та й на ногах. Та й я вас так люблю, вуйку, що хотів би, аби ви скупалися». Коли скупаєш його, то втнеш йому нігті. А цим гребенем зчешеш його. Але аби ти чесав йому волосся не назад, а на очі. Коли ти втнеш йому з рук та й з ніг нігті, вся сила з него упаде. А як волосся на очі зачешеш, то засліпиш йому очі навіки, бо ці ножиці і цей гребінь чарівні.

Хлопець втішився, прибіг до печери. Баба втішилася, що не втік.

Прийшов її чоловік із світу, розказала вона йому все.

— Цей хлопець у нас надійний. І чортови то вдалося.

Одного разу каже хлопець чортови:

— Я би вас, вуйку, хотів з люби ^* скупати.

«Вуйко» погодився, хлопець скупав його, втяв нігті з рук і з ніг і волосся зчесав на очі. І чорт ув’яв, як повісмо. Вся сила впала з него. І заснув він твердим сном. Хлопець зібрав усі дівчата й хлопці і сказав:

— За мною ідіть.

Вийшли вони з печери, змучені, стомлені і пішли. І повів їх хлопець попри хати того діда.

— Подякуйте цему дідусеви. Це він визволив вас з поганих чортівських рук.

Діти обіймили дідуся, обцілували. Тоді сказав хлопець дідусеви:

— Перевезіть нас, дідусю, через цю велику ріку.

— Най буде. Ідіть за мною, — сказав дідусь.

Прийшли вони до води, дідусь витяг з-під плеча чарівний прут, вдарив по воді, і вода розступилася. І дітвора пішла сухим шутром ^* на той бік. Вода зійшлася, і дідусь лишився собі на тім березі. Діти подякували йому.

Хлопець пішов у своє село і повів усіх за собою. Родичі дуже врадувалися, що увиділи своїх дітей. І на цім конець.