Як хлопець врятувався від чортів
Українська народна казка Гуцульщини

Була собі жінка та й ішла в місто на ярмарок. А щезби її перейшов та й каже:

— Куди ти йдеш?

— Та йду в місто. Хочу щось дістати, бо я бідна, не маю з чого прожити.

А він каже:

— Продай мені то, що в тебе є.

Жінка подумала. Що в неї є? В неї нічого нема.

— Що в мене возьмеш, як у мене нічого нема?

Та й продала дідькові сама не знала що. А дідько каже:

— Іди додому. Все в тебе буде, що треба.

Вона прийшла додому — все є їсти, що вона хоче: м’ясо, ковбаса, хліб — усе.

Та й жиють вони з чоловіком. І вродилася в них дитина, хлопчик. Та й файно хлопчик росте, такий файний, великий. І мав уже двадцять років. А мама все на него дивиться та й водно плаче. Син питає:

— Мамо, що ви лиш водно плачете та й плачете? А мама нічого не каже синови. А він все питає:

— Та що ви плачете? І мама сказала:

— Я тебе продала.

І розказала йому все, як було. А хлопець каже:

— Мамо, не журіться, я піду сам.

Та й пішов. Приходить він до дідька, а той каже:

— Чого ти прийшов?

— Ви сказали, аби я прийшов, і я прийшов.

Дідько каже:

— Добре, добре, що ти прийшов. Будеш у мене жити, будеш їсти-пити. Та й будемо потому щось робити.

Він зайшов у сарай, а там дівчина. Та й каже вона:

— Би ти не їв і не пив. Аби що тобі подав дідько, не їж.

А та дівчина була дуже змучена і вся чорна. І стіни там були чорні.

Чорти сказали йому, би він ішов їсти. Але він не хотів, то вони взяли його й стали бити. Та й дуже його побили. Він прийшов до тої дівчини, а вона каже:

— Добре зробив, що не їв і не пив. А в дівчини зачали біліти ноги.

Покликали його чорти їсти другої днини. А він знов не хотів. І вони знов його дуже побили. Він приходить знов до дівчини, а дівчина вже до половини побіліла. Та й каже:

— Добре зробив, що не їв. Як можеш, терпи. Покликали вони його третій раз. Та й знов кажуть:

— Їж.

А він знов не хотів ні їсти, ні пити. І вони знов його побили. Але так побили, що він уже кинутися не годен. Та взяли, та й занесли його до тої дівчини. Та й він там лежить. А дівчина вже ціла побіліла. І лице побіліло. Та й каже вона:

— Добре зробив. Уже ми визволені. Ти визволив себе й мене. Та пішла вона, принесла якихось ліків і помастила його синці.

Аби він був годен ходити. І йому зробилося легше, і він узяв дівчину і пішов з нею до своїх тата й мами. І він з тою дівчиною оженився. І така вона зробилася файна, що ніде такої не було файної. І мама втішилася, і тато втішився. І вони ще й тепер жиють, як не повмирали.