Як хлопець зайців пас
Українська народна казка Бойківщини

Був собі король і мав багато зайців. Розписав він по державі, що як найдеться такий, щоби відпас місяць тоти зайці, би не бракувало ні одного зайця, то віддасть за нього дочку.

І найшовся такий бідний хлопець, що не малося як його женити, і погодився він піти пасти місяць зайці в короля. Коли йшов перший раз пасти тоти зайці, то стрінув на дорозі бабу. Баба подарувала йому такий чарівний свисток, що свисни, і всі зайці збігнуться докупи. І не розійдуться.

Пасе він тооти зайці, прийшов король провіряти — зайці суть всі. Що ж робити? За такого простого хлопа з села віддасть король свою дочку? Та й глядає король якогось виходу. Як би так зробити, щоби не всі зайці були? Посилає король свою єдну дочку, щоби купила в нього зайця. Перебралася вона, як проста дівка, підходить до нього та й просить, щоби їй продав зайця. А він каже:

— Ти сяка, ти така! Та ти хочеш від мене зайця видурити? То зайці короля! Я їх пасу місяць і він має за мене віддати дочку. А ти би хотіла від мене зайця видурити?!

Оганьбив він її.

— Але продам тобі єдного зайця.

І продав. І вона понесла зайця, а він як свиснув, заєць вирвався та й утік. І прибіг до рахунку, і є всі.

Післав король другу дочку. Перебрався вона, прийшла й пролсить, би продав зайця. Він оганьбив її:

— Ти сяка, ти така! Та то, — каже, — зайці короля. Я відпасу місяць, і король мені за це дочку має віддати. А ти хочеш видурити від мене зайця. Но, але як так хочеш, то продам тобі одного зайця.

Продав і тій зайця. Відійшла вона, а він як свиснув, заєць вирвався й прибіг, і вже до рахунку всі.

Тоді король заганяє свою жінку, королеву:

— Іди конче якось у нього зайця добудь. Бо якщо відпасе місяць зайці, мусиме дочку за него віддати. Йди якось мудро зроби.

Прийшла вона туди і починає говорити:

— Продай зайця. Я тобі добре заплачу, в мене грошей доста.

А він її оганьбив:

— Та ти сяка та така! Та ти хочеш взяти зайця короля?! Та я відпасу зайці місяць, та король має дочку за мене дати. А ти хочеш у мене видурити? Но, але як ти атк на мене надаєш, продам тобі єдного зайця.

Дала вона йому доста грошей, і він продав їй єдного зайця. Відійшла недалеко. А він як свиснув, заєць вирвався, прибіг до рахунку і вже є всі зайці.

Зібрався йти за зайцем сам король. Зібрався у куфайку, в що-небудь, під’їхав до него на кони й каже:

— Продай зайця.

— Ей, ти сякий, ти такий!..

Оганьбив короля.

—… Ти лайдачина, та ти хочеш у мене зайця видурити? То є зайці короля. Я відпасу місяць, би не бракувало зайця, і король за мене дочку має віддати. Але як ти так надаєш, то дам тобі єдного зайця. Але як поцілуєш в гузицю свого коня.

Король подумав, подумав. Ба що робити? Ба треба за нього дочку віддавати. Та й поцілував коня в гузицю. Та й він дав королю зайця. І поїхав король. А він свиснув, заєць вирвався і прибіг до рахунку — є всі зайці.

Відпас він зайці місяць, зійшлося міністерство, багато народу. І він прийшов там. А король крутить. Думає, як би відкрутитися, би дочку за нього не віддавати. Та говорить то так, то сяк. Переслухали короля, а тоді дали слово хлопцеви:

— Говори ти, як то було.

— Так, — каже, — було. Король розписав до державі, що віддасть дочку, як хто відпасе місяць зайці, і я погодився, бо я бідний, не міг оженитися. Та й пас я зайці, та й прийшла до мене єдна пані зайці куповати — я продав…

Та й розповідає все, як було.

—…Потому під’їхав до мене пан на кони. Та конче хотів, щоби я продав йому зайця. А я йому повів: «Як поцілуєш коня в гузицю, то дам тобі…»

А король каже:

— Все! Відпас ти місяць зайці!

Бо той повість, що король поцілував коня в гузицю, та звержуть короля з роботи, та й мусів віддати король за нього дочку.

І зробили весілля, і одружилися, повінчалися. І пили, гуляли. Пили горівку, мед, вино, долі бородою текло.