☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як хлопець людей з неволі визволив
Українська народна казка Гуцульщини

Сказав чоловік жінці: — Зрихтуй мливо.

Насипала жінка мішок пшениці. Це було звечора. Чоловік каже:

— Би ти мене збудила отак о третій годині по опівночі. Щоби я не заспав. Як прийду до мельника молоти, щоби я всипав перший у кіш.

Полягали вони спати. Але жінка збудила його не в третій, а в півдванадцять. Бо подивилася в вікно, а на небі було дуже місячно, видко. Вона подумала, що вже зоряє.

— Вставай, вставай, чоловіче. Бери гузок * та йди в млин. Чоловік іде і проминає млин. Млин йому не показався. Іде він потоком, потоком. І показався йому млин. Підходить він на подок *. Стоїть мельник.

Та й пожартував до него:

— Що, будемо молоти, чоловіче?

А це був мельник-чорт. Каже чоловік:

— Та будемо.

— Сип у кіш пшеницю.

Чоловік висипав. Штрик надолину з чуркала муку брати, обкрутився, обдивився, а він висипав пшеницю на землю. Та й йойкнув:

— Де я є?

А чорт згори каже:

— Ти в мене є.

— Та бо мука не йде, — каже.

— Зараз в тебе кістки муть іти.

Чоловік дуже напудився та й проситься в чорта.

— Пустіть мене відци, з вашого млина.

— Не пущу тебе, бо я тебе дуже полюбив. Ти той млин проминув, що люди мелють, а звернувся таки до мене. Підеш зо мною.

Ідуть вони лісами, ідуть, ідуть. Та й находять у лісі великого дуба. Вдарив чорт булавою по дубови. Відти вилізла баба.

— Це, — каже чорт чоловікови, — моя мама.

Ще кавальчик вони пройшли. І та баба з ними йде. Приходять вони до ялиці буртавої *. Вдарив чорт по ялиці, а відти вийшла дівчина. У коралях, у золотих перстенях. Дуже файна. Каже чорт:

— Це моя дочка.

Але чоловік не знає, що це чорт, а баба — чортиха. Чорт так заморочив чоловіка, що він не знав, що робить і що говорить.

— Узяв би за жінку мою дочку?

— Взяв би. На руках би цілий вік її носив. Аби лиш ви мені дозволили.

— Дозволяю.

Відійшов чорт з бабою геть. А дівчина бере чоловіка за руку та й веде.

Уже минув рік, як чоловіка дома нема.

Журиться, плаче жінка за чоловіком. Та й радиться в людей, де чоловіка шукати. І найшовся оден хлопчик на третім селі та й сказав жінці:

— Я вам його відшукаю. Але нескоро.

А в того хлопчика пропала сестричка. Він хотів іти шукати сестричку та разом і чоловіка тої жінки пообіцяв шукати.

Набрав той хлопчик з собою багато їсти і пішов лісами темними. Виходить на одну поляну, дивиться, є хатина. Іде до тої хатини, а там на приспі дідок сидить, старенький, сивий. Сів хлопець коло дідочка та й плаче. Дідок питається в него:

— Яке в тебе горе, хлопчику?

— Пропала моя сестра. Спала на подвір’ю, і на полуднє схопили її чорти. Чи ви не порадите мене, де тих чортів найти?

— Знаю, знаю, хлопчику. Але хто туди пішов, то відти не вернувся. Але я тебе так направлю, що ти відти вернешся. І найдеш свою сестру і ще багато людей. На тобі оцю шаблю й цю шапку. Іди отуди, за то озеро. Прийдеш до озера і покладеш цю шаблю на воду. А шапку натягни на голову. Ти на цій шаблі перепливеш озеро, як на пороні *. Перепливеш, підеш полем і зайдеш у ліс. А в лісі вздриш палац. Шапку би ти не знімав, тебе в шапці ніхто не буде видіти.

Прийшов він до того палацу під сходи. Відти виходить служниця. Він подумав, що вона його не зрадить. Кладе він шапку в пазуху і дається їй на вид.

— Дозвольте мені вам помогти. А дівчина відповідає хлопцеви:

— Тут не годен ніхто помагати, бо тут велике страхіття. Тут є такий чоловік, що приводить з сіл людей і дає їм тяжкі роботи. Кувати гарячі ланци. А мене викрав з села і змусив мене стати йому за жінку.

Хлопець питається в неї:

— З котрого ти села?

Вона йому каже, з котрого вона села — то було його село!

— Яким чином тебе викрав ворог? — питається хлопець.

— Я спала коло хати, і він мене сном ухопив і заніс аж тут, у цей палац.

Хлопчик придивився ближче до її обличчя — це була його сестра. Заплакали обоє. Він сказав їй:

— Не плач, сестричко, я тебе визволю з неволі.

— Добре, добре, але тут є ще багато людей у неволі. Коли б ти міг їх вирвати відци.

— Вирву. Бо в мене є шапка-невидимка. Як натягну на голову, то ніхто мене не видить.

Дає йому сестра ключі від тої кімнати, де сидить той ворог. Хлопець ключі до кишени і сказав сестрі показати йому кімнати, де сидять у неволі люди. Вона повела його в глибокі підвали, де люди мучилися на тяжких роботах. Хлопець сказав:

— Зупиніться, люди! Я прийшов вас визволити. Люди впали хлопцеви до ніг і сказали:

— Ти не зможеш, хлопчику, його побідити. То страшний велет. І сильний, як залізо.

Він сказав:

— Не журіться і не плачте. Я годен побороти вашого ворога. Я маю ключі від його кімнати. Коли він засне, я зітну йому голову і всіх вас визволю.

Чорт повернувся із світу, був дуже стомлений і заснув у свої кімнаті твердим сном. А хлопець розімкнув двері, витяг шаблю і відтяв поганинови голову. Поганин загинув, а хлопець пішов кімнатами, порозмикав двері і випустив на волю всіх людей. Вийшли всі люди на світ білий, а хлопець махнув на той палац чарівною шаблею, і на місці палацу стало озеро.

Всі визволені люди пішли за хлопцем, і він вивів їх з того лісу. І всі розійшлися по своїх домівках. І той чоловік, що ходив молоти, вернувся до свої жінки. І привів хлопець додому свою сестру. І жиють ті люди й по нинішній день.

* Гу́зок — клунок.

* Подо́к — місце у млині, де встановлені жорна.

* Бурта́вий — дуплистий, порохнявий.

* Поро́н — пором.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області 13, 19 січня 1986 року Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)