Як хлопець пані оживив
Українська народна казка Гуцульщини

Були собі чоловік та й жінка. Чоловік умер, і лишилася жінка з сином. За якийсь час віддалася вона вдруге, але вітчим не любив її сина. А син той був дуже файний на вроду. Якось вітчим з сином мали йти орати і дуже сварилися під високим дубом. І вітчим прокляв хлопця — і з нього зробилася грушка. Та грушка щороку файно родила, але ніхто не брав з неї плоди.

Одної літньої днини їхав на прогулянку пан з панею і двома дітьми. Побачили вони грушу, всю в спілих плодах, а деякі грушки вже попадали і лежали під деревом у траві. Пані скочила з карети, підоймила одну грушку і вкусила. І враз упала мертва. Пан не зрозумів, що це є, і не знав, що робити.

А недалеко від тої грушки жила стара баба. Вона вийшла і розказала панови, що вітчим прокляв сина і з него зробилася грушка. Хто з’їдає з неї плоди, той умирає. Задумався пан. Що робити? Взяв мертву жінку в карету і везе додому. І гірко плачуть діти.

Оголосив пан по цілім царстві, що хто оживить його жінку, тому дасть всі воли й корови, які є в його маєтку. Всякі приходили — нічого не годні зробити. І прийшов якийсь хлопець. Пан каже:

— Тут уже всякі приходили, та не воскресили її. А ти воскресиш? А хлопець каже:

— Пустіть мене д’ній.

І пустив його пан. Хлопець увійшов. Він мав на правій руці, на мізилнім пальци, перстенець. Той перстенець складався з трьох обру-чиків. Здоймив він перший обручик і сказав:

— Це моя молодість. Здоймив другий і сказав:

— Це моє супружество. Здоймив третій і сказав:

— Це моя сила. Цей перстень повинен збудити вашу жінку. Ви, пане, лягайте.

Пан ліг. І зачав хлопець кадати почерез себе тим перстенцем. Кинув раз, кинув другий, а коли кинув третій раз, пані збудилася і встала. Подивилася вона по хаті та й каже:

— Як я довго спала. А хлопець сказав:

— Якби не я, ти би більше й не встала.

Пан так зрадів, що не знав, що йому робити. І дуже діти зраділи. Сказав пан своїм наймитам виганяти зі стаєнь всю худобу. Вигнали всю худобу. Жаль панови, але нічого не каже. А хлопець подивився на него та й каже:

— Чого жалієш за худобою? Не бійся, я всю не заберу.

— Я не жалую, — сказав пан. А хлопець каже:

— Ти мені не признаєшся, але в мене є перстенець, який про все мені розказує.

А хлопчик, син цего пана, сказав:

— Якщо ти з ним добре не розрахуєшся, то я іду разом з ним.

— Що він схоче взяти, не пожалую, — сказав пан.

Вибрав хлопець собі коня, вибрав одну корову і сказав дати сто золотих монет. Пан йому відрахував ті монети, і хлопець розпрощався з пановою жінкою, паном, їхніми дітьми й пішов.