Як хлопець собі господарку здобув
Українська народна казка Бойківщини

У єдного діда була велика господарка. Було багато худоби і всього добра. І так то все знищилося, що зостався той дім пустий. Єден хлопець, внук його, каже йому:

— Діду, я би-м у тім вашім домі жив, а той дім пустий стоїть. Якби ви були дали мені половину тої господарки, що була у вас колись, я би-м уже давно в тім домі жив.

А дідо каже:

— Як я тобі можу дати половину господарки, як тепер у мене нічого нема?

— А я буду так робити, що знов буде тота худоба, тоти воли і то все буде коло дому, що колись було. Якби ви мені дали половину тої господарки.

— Як ти так будеш робити і все здобудеш, то я тобі дам половину господарки.

І пішов він до того пустого дому ночовати першу ніч. Набрав собі всяких книжечок і читає. Читає до дванадцятої години ночі, і приходить до того дому злий. Приходить та й каже:

— Що ти тут робиш?

— Та, каже, — нич. Засвітив світло та й книжечки перечитую всякі. Та й так перебуваю.

Ой, не сподобалося це злому, і пішов злий геть з того дому. Пішов.

На другу ніч іде внук того діда знов у той дім ночовати. Поназичав у людей ще тільки книжок і приніс з собою у той дім. І заклав книжками два столики. І знов їх читає. Читає їх, перечитує, а коло дванадцятої години знову приходить до того дому злий.

— Що ти тут робиш? То, що вчора, то й нись?

— Я, — каже. — оде перечитую всякі книжечки. Читаю та й пісні співаю, та й так тут перебуваю.

І забрався злий геть.

Забрався злий геть, а на третю ніч іде хлопець знову ночовати до пустого дому. Прийшов і заклав усякими книжками три столики. І читає. І знову приходить злий. Із компанією приходить, з товаришами своїми. Прийшли і принесли на того хлопця шкляну труну. Та й найстарший між ними каже йому:

— Тепер маєш лягти в ту труну. Лягай. Що ти тут робиш?

— Та читаю всякі книжечки, пісні співаю.

— Лягай в тоту труну.

І лягає він. І не лягає так просто, але догори ноги задер. А той злий каже:

— Ти так не лягай.

— Але я, — каже, — не вмію інакше. Як я лягаю, то я все догори ноги задираю.

— То, — каже, — недобре.

— То сам мені покажи, як лягати.

І той ліг, простягнувся у тій труні скляній. А хлопець тріснув на вершником, і то ся замкло. І тоти злі хопили тоту труну і зникли з нею. І як вони зникли, так і господарка з’явилася: воли ревуть, вівці блеють, корови мукають, кугути піють — рух. Велика господарка та й великий рух.

Отак за тоти три ночі здобув собі хлопець велику господарку. Та й дав знати дідови, а дідо каже:

— Но добре. Жий собі тут і женися. Маєш господарку і господарюй собі.