☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як хлопець учив вовка грати й танцювати
Українська народна казка про тварин

Був млин такий, що мельник через днину молов, а на ніч боявся йти до него, бо приходив вовк ночев. Муку порозсипає, наїсться і собі йде. І приходить мельник рано і то позапрятує і знов меле. Але надійшов якось там, трафив му ся хлопчина. «А, — каже, — може би ти, небоже, в мене наймився на ніч молоти у млині? Дам тобі заплату, що ся жадаєш, лиш аби ти за мене заступив на ніч». І той парубчак умів на скрипку грати. Згодився. І насипав мельник, млин замкнув і меле. Чує хлопець нараз — іде вовк. А він ся там скрив десь і лапнув скрипочку до рук і грає. Гадає си: «Най собі заграю, доки мене вовк з’їсть». — «Не бійся, хлопчику, не ховайся від мене. Мені ся уподобало, що ти файно граєш, я тобі шкоди не зроблю, я тебе не з’їм. Я би-м рад, аби ти мене навчив танцувати і грати». — «І, пане вовк, та у вас грубі пальці до грання». — «Ну, і що ж робити, аби були тонші?» — «Чекайте, пане вовк, я вам пораджу».

Стояв дуб під млином. А він пішов, того дуба розколов, посеред дуба забив клин. «Ходіть сюда, пане вовк, та й пхайте тут свої пальці. І глибоко пхайте. Чим дальше запхаєте, тим тонші будуть вам до скрипки. Як я сю охоту (він каже, що то клин — охота) кину, то ви пхайте далі». Так він далеко лаби запхав, через цілого дуба, поки ся розкололо. Тим часом він клин витяг, а вовк скаче, аж реве, танцує. «О, тепер ти мене навчив, — каже, — танцувати. О, тепер я потанцую. Я вже грати не годен, лиш вже потанцую».

І так їм перейшла ціла ніч. І надходить рано газда-мельник та й собі гадає, що його вже вовк із’їв. Хлопець грає, вовк скаче, танцує. «А що ж ти, хлопче, робиш? Та я гадав, що тебе вовк з’їв». — «Ій, пане ґаздо, я вовка учу танцувати» — «І, та я виджу, як ти Умієш з вовком ся обходити. Ти — добрий хлопець. Тепер ти мельником, не я мельником, бо я не умію вовка учити танцувати, а ти навчив; то твоє діло, твій млин». І тепер вовк каже: «Я гадав, що я буду ще грати, але я не хочу уже грати, досить мені танцу».

Так хлопець з мельником ся взяли з патиками до вовка, вовка Убили, шкіру обдерли і продали і тогди робили міїни того хлопця.

Як хлопець учив вовка грати й танцювати. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 151. Пор.: Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 38. Зап. І. Волошинський в 1913 р. у с. Далешове Городенківського пов. (Гуцульщина) від Г. Луцика. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 70—71.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.