Як хлопець царській сім’ї роги познімав
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік і жінка і мали три сини. І всі три пішли до школи. І вчитель дуже з них знущався. (Колись дуже знущалися з бідних дітей у школі). А вони нарадилися вибити добре того вчителя і йти в світ. Набили вони вчителя і втекли. Ідуть вони, йдуть, і зайшли в темний ліс. Треба в лісі ночувати. І треба одному стояти на варті. Перший вартує Іван. О дванадцятій годині приходить до него святий Петро. Та й каже:

— Що ви тут робите?

А він все поправді розказав:

— Ми набили вчителя та й утекли, аби нас за то не покарали. Святий Петро каже:

— Як ти правду розказав, даю тобі гаманець. Як потрясеш ним, то буде тобі грошей, кілько хочеш.

Розвиднилося, і вони пішли далі. Настав вечір, і стає на пост середущий брат, Василь. Опівночі приходить святий Павло. Питається:

— Чого ви тут сидите?

— Ми набили вчителя і пішли в світ, щоб нас не судили.

— Як ти правду розказав, даю тобі таку манту ^*, що як вбереш її, то ніхто тебе не буде видіти, куди би ти не пішов.

Пішли вони далі. І знов їх захопила ніч у лісі. Лягають спати, а на пост став найменший брат, Михайло. О дванадцятій годині приходить святий Николай,

— Чого ви тут сидите? — питає. А найменший брат розказує:

— Ми набили вчителя і втекли, аби нас не покарали. Каже святий Николай:

— Як ти так файно ^* мені все розказав, даю тобі оцю сопілочку. Як заграєш, то все вийграєш.

Зібралися вони рано і розказують оден одному, що кому святий дав. Та й пішли далі і скоро прийшли до міста. Старший брат натряс із гаманця червінців. Раз натряс, другий раз натряс, і збудували вони собі за ті гроші палац. І всі три вкупі жиють.

А там була царівна, і старший брат, Іван, хоче до неї якось підійти. Ходив оден раз, ходив другий — не вдавалося йому. А одного разу царівна спитала його:

— Відки ти маєш тілько грошей?

А він показав їй той гаманець. Потряс — та й є гроші. І царівна запросила його до себе на обід.

Бере він той гаманець і збирається йти. А середущий брат, Василь, каже:

— Ти хоч натряси нам у скриню грошей, бо, може, вже не буде цего гаманця.

Той натряс повну скриню грошей та й пішов. А царівна ще першого разу підмітила, який у него гаманець. І вона той гаманець йому підміняла. Був у неї Іван цілу ніч, а рано йде додому. Прийшов, а середущий брат каже:

— Ми ще тут дещо не добудували. Не стає грошей. Ти ще всип трохи з того гаманця.

Цей трясе, трясе, а з гаманця нічого не сиплеться. Каже Іван:

— Видко, царівна мене обманила, підміняла гаманець. Якщо так, то дай мені свою манту, — каже він середущому братови. — Я піду й відберу в неї гаманець.

Убрав він ту манту і пішов до царівни. Зайшов і шукав сюди-туди до вечора, і не міг знайти того гаманця. А царівна зачала роздягатися, щоб лягати спати, і він зареготався. Вона зачала питати: «Де ти є?» та «де ти є?» І він стяг манту і показався їй. А вона взяла та й украла ту манту. А його наказала забрати й викинути з палацу.

Прийшов він додому та й сильно зажурився. Та й каже Михайлови, наймолодшому братови:

— Дай мені тої сопілочки. Може, я то вийграю в неї.

І менший брат дав йому ту сопілочку. Взяв її Іван та й пішов до царівни. Та сів він там на приспу ^*, та й зайграв. Із сопілочки почало виходити військо. І зачало битися з військом царським. Царське військо вже геть гине, а царівна підкралася ззаду і вибила в него з рота ту сопілочку. Та й забрала її. Не має він що робити, тікає. До братів уже не вертається, бо все втратив: і гаманець, і манту, і сопілочку.

Блукає він тиждень, другий, третій. Обірвався вже весь. їсть у лісі різні ягоди. Іде він одного разу, дивиться, такі файні яблука в саду. Але варта стоїть коло них. Дивиться він, а на другому боці файні сливки. Вартові пішли ближче до тих сливок, а він підкрався і взяв троє яблук. Зачав одно їсти, і йому зачали роги виростати. Щогодини, то більші ростуть. А він підкрався під пліт з другого боку і вирвав сливочку. З’їв її, ту сливочку, і роги пропали.

Він пішов ще раз туди і накрав тих яблук, а відтак пішов та й накрав сливок. Та пішов з ними на базар і таку ціну на ті яблука дав, що ніхто ще такої не чув. Аж тут іде та царівна. Та й питає:

— Що за ці яблука, такі файні?

— Тілько й тілько ^*.

І вона купила двоє яблук. Натрясла з того гаманця грошей та й заплатила йому. Принесла ті яблука додому, а цар каже:

— Що то за яблука ти принесла, такі файні?

А вона взяла одно яблуко, розкроїла та й дала по четвертинці татови й мамі, а собі половину взяла.

З’їли вони то яблуко, і один день нічого їм не було, а на другий зачали в них роги рости. У царівни в палаці ростуть усе дужче й дужче. І в царя виросли роги, і в цариці. Та й далі ростуть. Приходили різні лікарі, щоби їх від тих рогів вилікувати — не годні.

А цей трошки приодівся, купив сумку, накупив медикаментів та й ходить. Та й приходить у двір до царя. Та й каже:

— Я би вас від тих рогів вилікував.

А в царівни вже такі роги, що й з хати не може вийти. Уже в мури роги вперлися. Іван каже:

— Я буду перший раз ^* говорити з царівною.

Зайшов він туди, а там уже через ті роги нема як по хаті пройти. А він уже так перебрався й підмаскувався, що його й не пізнати. Та й каже він царівні:

— Мені сказали, що ви обманили чоловіка і вкрали в него його речі. Як віддасте гаманець, манту й сопілку, то вилікую вас від цих рогів, а як нє, то нє.

А вона каже:

— Я цего ніколи в світі не робила, я нічого в него не брала. А відти ^* він пішов до царя. Та й каже:

— Я маю лік від цих рогів. Але ваша дочка забрала гаманець, манту й сопілку. Як віддасть, я здойму роги.

А цар каже:

— Ви мене обманюєте. Кілько лікарів було з-за кордону — нічого не годні були зробити.

— А я зроблю це. Принесіть мені від неї гаманець, і я зроблю це, і ви будете видіти.

Приніс цар від неї той гаманець, він дав цареви сливочку — роги відпали. Каже хлопець:

— Давайте манту, і я здойму роги вашій жінці.

А царівна кричить, що не треба, не хоче давати манту. Старий вніс тоту ^* манту і подав. А Іван дав старій десять нагайок, бо вона підмовляла дочку. І дав сливку, і роги в старої відпали.

Прийшов він знову до царівни. А вона не пізнає, що це той самий. Каже він:

— Верніть мені сопілочку, то я врятую ваше життя. А вона каже:

— Я не даю нічого.

— Як нічого не даєте, то я собі пішов.

Пішов він та й ходить собі. А в царівни роги вже крізь мури вилізли. І жандарми шукають скрізь того лікаря. Найшли його та й кажуть:

— Будьте чемні, здойміть роги царівні. А він каже:

— Я вже був там. Як вона не хоче віддати тому хлопцеви сопілочку, то я нічого не роблю.

Приїхає до него сам цар. Каже:

— Будь чемний, вирятуй мою доньку. Що хочеш, я тобі даю. А Іван сказав:

— Вона не хоче віддати тому хлопцеви сопілочку. Як не віддає, то я не йду.

Цар каже:

— Я все дам, навіть півцарства не пошкодую, лиш ідіть мені це зробіть.

Прийшов він у палац та й питає її:

— Даєш сопілочку чи не даєш?

Вона знову відмовляє. А цар приніс йому ту сопілочку, і він зачав її лікувати. Сказав цареви:

— Ви лишіть мене на добу тут. Прийдете через добу, і вона буде без рогів.

Цар забрався від хати, а він їй каже:

— Ти брала в такого й такого хлопця ті речі?

— Брала, — каже.

— Дістанеш за то двадцять п’ять буків.

І дав він їй двадцять п’ять буків, а тоді дав сливочку, і роги відпали.

Прийшов він додому, а брати його вже геть збідніли. І про брата Івана вони навіть забули. Він їм каже:

— Тут такі й такі жиють?

— Тут, — кажуть вони.

Зачав він розпитуватися про їхнє життя та й каже їм:

— Я ваш брат.

Натряс він їм грошей і сказав:

— Аби ви знали, що дівці й жінці ніколи не треба вірити, бо вона ніколи на добре не заведе.

Старший брат оженився, але жінці не вірив ніколи. Брати його теж поженилися, забудувалися і жиють по сьогоднішній день. Я там був і їх бачив.