Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Як хлопці наймалися вівці пасти
Українська народна казка Гуцульщини

Мав чоловік три сини. Був бідний, бо тато йому не дав талану. І післав він одного сина служити. Пішов той і прийшов до одного діда. А дідо каже: — Куди ти, небоже, йдеш?

— Іду, аби-м десь служив і заслужив якийсь талан. Каже йому дідо:

— Наймешся в мене і будеш овечки пасти. І він післав його з вівцями і сказав:

— Не меш їх нівідки завертати, вони сами прийдуть.

Пішов він з вівцями. Приходить з ними до великої води, сів та й заснув. А вівці попливли через ріку сами. Він спав, а вівці вернулися.

Устав він, вівці прийшли д’нему та й пішов він з ними до діда. Прийшов, а дідо питає:

— Був ти там, де ці вівці були, чи ні? Каже:

— Ні, не був. Бо, — каже, — велика вода була. Вівці перейшли, а я лишився.

— А що ти хоч’ за це, що ти служив? Хочеш бути бідним, чи багатим, чи середнім ґаздою?

— Хочу, — каже, — бути великим ґаздою. І дав йому дідо, що він став великим ґаздою.

— Посилає бідний чоловік другого сина служити. Прийшов він до того самого діда, а дідо питає:

— Куди ти, небоже, йдеш?

— Іду десь служити, щоб мав талан. А дідо сказав:

— Наймешся в мене, будеш пасти овечки. Завертати нівідки не меш, вони сами прийдуть.

І він пішов з тими овечками. Дійшов до води і ляг спочити. І заснув. А вівці перепливли через ріку і пішли. Аж тоді пробудився він, коли вівці вернулися з-за ріки. Прийшов він з вівцями до діда. Дідо питається:

— Був ти там, де вівці були? А він каже:

— Ні, не був. Вода була велика, і я не перейшов. Я пробудився, а вівці пливуть назад через ріку. Та й прийшов я з вівцями.

А дідо питає його:

— Що ж ти хоч’ за те, що ти служив? Хочеш бути бідним, чи середнім ґаздою, чи багачем?

— Хочу бути середнім ґаздою. Щоб не дуже бідним, і не дуже багатим. І дав йому дідо, що він став середнім ґаздою.

Післав той господар третього сина служити. І якурат прийшов він до того діда, що й ті два були. Питає його дідо:

— Куди ти, небоже, йдеш?

— Післав мене тато служити, аби я десь якогось талану заслужив. Каже дідо:

— Будеш служити в мене. Будеш овечки пасти. Не меш їх завертати, вони сами прийдуть додому.

Пішов він з тими вівцями і прийшов до води. Вівці в воду, а він сів на барана і переїхав. Дивиться він, несе чоловік на плечах вориння. І кричить ґвавту, аби то хто з него взяв. А він каже:

— Гій на тебе, чоловіче! Як тобі того не треба, то кинь. А той каже:

— Пазь собі дорогу, а я маю кричати, поки світу та сонця.

Іде він далі, дивиться, а чоловік по спідню губу в воді. І кричить ґвавту, аби хто хоть капнув йому в рот води. А він каже:

— Ти схилися та напийся. Чого маєш кричати? А той каже:

— Пазь собі дорогу. А я маю кричати, поки світу та й сонця. Іде він далі, дивиться, а пані кроїть дитину на столі. Дитина пищить не своїми голосами, а вона кроїть її і їсть. А він, цур ’му, вдарить ту жінку булавою в шию, і вона виригне ту дитину цілу та й знов кроїть та й їсть.

А так була церква. Всі вівці пішли до церкви, і він з ними зайшов. І з овець зробилися жінки, з баранів чоловіки, а з ярчуків парубки, а з ярок — дівки. І молилися богу.

Прийшли вони додому, і питає дідо:

— Був ти там, де вівці були, чи ні? А він каже:

— Був.

— Що ти там видів? — питає дідо.

— Видів, що чоловік ніс на плечах вориння і кричав ґвавту, аби хто з него взяв. Я йому сказав: «Як тобі не треба, то ти то кинь». А він мені каже: «Ти пазь собі дорогу. А я маю то носити, поки світу та сонця».

А дідо каже:

— То той, що крав вориння з плотів. А люде кляли його, то він тепер то на тім світі носить. А ще що бачив? — питає дідо.

— Бачив я чоловіка, що стояв по спідню губу в воді і кричав ґвавту, аби хто йому капнув води в рот. Я йому казав: «Ти схилися та й напийся». А він мені каже: «Ти пазь собі дорогу. Я маю тут кричати, поки світу та й сонця».

А дідо сказав йому:

— То той, що спирав людям воду. Він на тім світі жадний води. А ще що ти бачив? — питає дідо.

— Я бачив, як пані кроїла дитину на столі, а він, цур ’му, вдарить її булавою по шиї, і вона виригне цілу дититу та й знов кроїть і їсть.

— Це, — каже, — тота, що стратила дитину. То вона її на тім світі їсть.

А тоді каже дідо:

— Що ж ти хоч’ за те, що ти мені служив? Каже він:

— Я хочу, абих став такою овечкою, як ці. Щоби став чистою душею. І йому бог дав, що він став чистою душею.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області 23 жовтня 1983 року Палійчук Федір Михайлович (1896 року народження)