Як цариця з циганкою обмінялися дітьми
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі цар з царицею. В них не було сина, тілько все дочки народжувалися. А колись цар передавав трон тілько синови. Коли жінка знову загрубла, цар поїхав на нараду в другу країну і сказав до жінки:

— Якщо не вродиш сина, то мене не маєш чекати.

Але жінка знов народила дівчину. І дуже стала плакати, що вже не має чого чекати, поки він вернеться.

А втой час над’їжджають цигани. Циганка народила хлопця. І циганка обміняла з царицею хлопця на дівчину. Коли цар приїхав з наради, він був дуже радий, що народився син. Буде на його троні.

Той син росте. Коли він дійшов до повних років, цар приказав вивести два коні з конюшні, всідлати їх, і їде цар з сином помежи людей.

Їдуть селами, полями. Приїжджають у ліс. Дивляться, стоїть велика ялиця. А син каже:

— Тату, якби зрубав оту ялицю та порізав і спалив, то було би вугля, можна було би ковати.

Цар задумався. Як то так! Він синови хоче передати коруну, а син: «Вугля палити!».

Їдуть далі полями. На дорозі лежить здохлий кінь. І каже син:

— Якби з цього коня зняв шкіру, ото ковальський міх був би. Було б чим ковати.

Їдуть далі. Приїжджають в єдно село. Стоять цигани. А царів син увидів їх та ймежи цигани. Цар заходить туди, дивиться, там така дівчина-красовиця, хіба стій дивися. Цар збирає докупи віта циганського і жінку, яка ту дівчину вигодувала. Запитує її, відки вона має ту дочку, таку красовицю. Циганка призналася, що ту дочку вона виміняла в цариці за хлопця. Дала їй свого сина, а ту дівчину взяла.

Тоді цар свою дівчину забрав, а циганського хлопця лишив циганам.