Як циган був у попа в гостях
Українська народна казка Бойківщини

В одному селі жили цигани. Небагато, тільки одна сім’я. Вони були дуже бідні — ходили поміж хати і просили в людей хліба. Ходили, і ніхто не міг їм нічого дати, бо люде дуже бідно жили. І вирішив циган піти до пана. Пан дасть йому і їсти, і ще в торбу хліба дітям, щоб циган міг їх нагодувати. Прийшов циган до пана, низько вклонився і став просити:

— Дайте, панцю, циганови щось попоїсти або шматок хліба дітям. А пан йому відповів:

— А ти що, циган?

— Так, я циган.

— Як ти циган, то ти повинен жити з циганства, а не поміж хати ходити.

А циган йому сказав:

— Добре, панцю, тоді я вас обциганю. Але за циганство треба гроші платити, щоб я міг сам прожити і дітей прогодувати.

Пан сказав:

— Перш ніж обциганити мене, йди до єгомосця, його обцигань. Як його обциганиш, тоді прийдеш мене обциганювати.

А циган каже:

— Добре, панцю, але ходіть подивитися, як я буду його циганити. І як я його обциганю, то треба буде мені заплатити.

Пан відповів:

— Як ти єгомосця обциганиш, я тобі сто золотих дам.

— Ви, панцю, можете мені не повірити, то ходіть зі мною, побачите, як я буду єгомосця обциганювати.

Пан зібрався і пішов увечері з циганом до єгомосця. Прийшов циган під вікно, постукав. Єгомосць уже спав. Тільки його жінка ще поралася в хаті. Вона обізвалася:

— Хто там стукає? А він каже:

— Та я, я.

— Що за «я»? — питає вона.

— Я, я, — каже, — циган. Не знаєте мене? А вона йому:

— Що тобі треба вночі?

— Я, — каже, — щось маю єгомосцьови секретне сказати. А вона йому відповідає:

— Завтра прийдеш вдень, бо тепер єгомосць уже спить.

— Ні, — каже, — пустіть мене до хати, бо завтра вже буде пізно. Коли він то сказав, жінка пішла до єгомосця, розбудила його і сказала:

— Щось циган кричить і кричить, конче хоче говорити з тобою. А він каже їй:

— Скажи, що завтра.

— Я говорила, а він каже, що завтра вже буде пізно. Тоді піп сказав:

— Пусти його до хати, нехай він скаже, що хоче говорити. Попадя пішла, відкрила двері і пустила цигана до хати.

А пан залишився надворі під вікном дивитись, як буде циган єгомосця циганити. Циган зайшов до хати та й каже до жінки:

— А де єгомосць?

— У другій хаті спить.

— Слухайте, їмосць, скажіть єгомостеви, що я хочу йому на вухо одно словечко сказати.

Вона пішла і йому сказала: щось по секрету циган хоче говорити з ним. Єгомосць встав і увійшов до хати, де циган був. Циган йому низько вклонився і в руку поцілував. І каже єгомосць:

— Що ти хотів мені сказати, цигане?

А циган став на пальці та й єгомостеви в вухо щось шепче. А той каже:

— Голосніше, цигане, говори, бо не чую. А циган каже:

— Отче, то секрет. Не треба голосно говорити, тільки на вухо шептати.

— Але трохи голосніше говори. А циган тоді на вухо йому шепче:

— Слухайте, отче, я ходив поміж хати.

— Ну й що, що ти ходив поміж хати?

— Зайшов до пустої хати, а в ті хаті колись жив пан. І я зрадів, що вона пуста. Думаю собі: «Тут буду жити». Але ж у ті хаті печі не було, бо стара була розвалилася. Я зачав розбирати її і там знайшов грудку золота, як клуб’я з нитками. Та не знаю, де його сховати. Може, до вас принести? А ви в церкві заховаєте. Тільки прошу вас, єгомосцю, щоб той секрет ніхто не знав.

І ще раз в руку єгомосця поцілував.

— А де ж то золото? — спитав піп.

— Я завтра ввечері до вас принесу, бо сьогодні боявся.

— Добре, — каже, — цигане, завтра принеси, а тепер іди додому спати.

А циган каже:

— Прошу єгомосця, не годен я вже до хати прийти.

— А чому, — питає священик.

— Бо, — каже, — цілий день я нічого не їв, а все про то золото думав. І до вас прийшов голоден. То дайте хоть кусочок хліба.

А піп крикнув:

— Прошу, їмосте, дай циганови повечеряти. А циган каже:

— І випити треба.

Їмость пішла в брадруру, винесла свіжі вареники, глиняну миску із сметаною і поставила на стіл перед циганом. Наколи поставила вареники, циган каже:

— Як уже є що їсти, то треба й випити. Дайте фляшку вина. А то, що я вам говорив, даремно лишу.

Коли поставила фляшку вина, то дала й келішок. А циган говорить:

— То ж прошу й собі подати келішок, бо мені не пасує самому пити у вашій хаті. Та й ви, їмостунцю, і собі дайте келішок.

Поналивав їм циган по келішку вина, поцокалися між собою та й випили. А циган сам фляшку випив, без них, і миску вареників з’їв. Тоді устав, погладився по череві, низько вклонився і вийшов з хати.

А пан стояв під вікном і дивився, як циган попа циганив. Коли циган вийшов надвір, підійшов до пана і сказав:

— Ви виділи, панцю, як мене єгомосць частував, як я його обциганив. І повечеряти дав мені, і випити дав. І сказав, що як ще колись прийду, грошей дасть.

А пан каже:

— Добре. Видів, як ти єгомосця вциганив і як він гостив тебе. Я сказав, що заплачу тобі сто золотих, як ти єгомосця вциганиш. І що-м сказав, то зроблю.

Довго не думав, руку запхав у кишеню, вийняв сто золотих і циганови дав. Циган узяв, подякував йому і сказав:

— Видите, панцю, як легко циганством сто золотих заробити? А пан відповів:

— Добре, цигане, ти сказав, але колись треба за циганство і відповідати.

А він питає:

— А що таке, панцю, — відповідати? Пан каже:

— Завтра прийди ще раз до мене. Я тобі ще раз сто золотих дам, як ти завтра ще раз єгомосця обциганиш.

Циган каже:

— Прийду, панцю. Тільки не сам. Пан здивувався.

— А з ким ти прийдеш? Циган:

— Із своїм рідним сином. Щоб учився циганити і міг так жити, як і я. Та й розійшлися.

Другий день, ще й не стемніло, а вони вже в пана. Циган прийшов із своїм сином та й каже панови:

— Підеме до єгомосця. Будете дивитися, як я буду ще раз циганити єгомосця.

Думає собі пан так: «Та ж єгомосць такий, що й мене вночі не приймає, не то що цигана. Та ще вчора його обциганив. То він циганови дасть!» Та й пішов з циганом до священика. Став під вікно, щоб дивитися, як буде єгомосць цигана приймати. Чи буде гостити, чи буде бити в хаті?

Але що? Коли циган підійшов і постукав у двері, єгомосць ще не спав. Уже цигана чекав. І питається його:

— Хто це стукає так уночі? Циган відповів:

— Я, я, циган.

Єгомосць зразу побіг, відкрив широко двері, впускає цигана всередину. А син із паном остався надворі. Циган увійшов у кімнату, низько вклонився, а шапку запхав у пазуху, мов клуб’я з нитками, поцілував у руку єгомосця й їмосць. А їмосць з єгомосцем побачили, що циган у пазусі щось тримає. Зразу цигана за стіл. Фляшку вина, курку печену і цигана вгощають. Циган сів за стіл, і єгомосць сів з ним, і їмосць. Циган поналивав вина усім трьом: єгомосцю, їмости й собі. Поцокалися всі троє, випили. І закушують. Циган обома руками їмив курку і гризе її з усіх сторін, скубе зубами, а вином запиває. Курку ще не з’їв, а вино вже випив.

— Прошу єгомосця ще фляшку подати!

Подали ще одну фляшку. Циган і то впорав. І каже циган:

— Подайте ще єдну фляшку, бо курку ще не доїв. Єгомосць увидів, що циган уже п’яний.

— Кінчай вечеряти, — каже циганови. А циган відповідає:

— Но, я вже кінчив.

— Раз ти кінчив, треба ся помолити.

Встає циган з-за стола молитися богу. Перше хреститься:

— Во ім’я отця і святого, амінь. А піп говорить до цигана:

— Ти вже, цигане, п’яний. А він каже:

— Отче, чого ж я п’яний? Я богу молюся. Єгомосць каже:

— Богу молитися, то треба знати, як хреститися.

— А покажіть, отче, як. Єгомосць каже:

— Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь. А циган йому:

— Отче, вам можна так молитись, а мені не можна.

— А чому не можна тобі так молитись?

— Бо ви хрестились і казали «сина», а мій син під вікном, зараз увійде до хати.

— Як, твій син тут?

— Так, тут.

— То чому ж ти його не покликав до хати?

Тоді циган підійшов до вікна, постукав у вікно пальцями.

— Ходи, синцю, до хати, бо ємосць кличе тебе.

Циганчук почув, що батько кличе його, і увійшов до хати. Його зразу посадили за стіл, дали йому їсти й пити. Тоді циган устає й каже до єгомосця:

— Отепер можемо помолитися богу, та як ви говорили.

Стали всі, перехрестилися, помолилися богу. Тоді циган дякує за гостину, виймає шапку з пазухи і йде з хати. А піп питається цигана:

— А грудка золота де є?

— Яка? — здивовано запитав циган.

— Та, що ми вчора говорили.

— То мені в сні таке приснилось.

Тоді єгомосць за палицю, їмосць за коцюбу і давай цигана по хаті гонити й бити. Циган з циганчуком ледве з хати через пороги надвір утекли. Піп з попадею двері за ними зачинили. А пан аж підскакує, тішиться, що він виграв, бо цигана били. Та й питається його:

— Доциганився, цигане? А циган каже:

— А що таке?

— За що тебе єгомосць бив? А циган відповідає панови:

— Знаєте, за що мене єгомосць бив?

— За що?

— Бо я єгомосцеви сказав, що ви стоїте під вікном надворі. А пан каже:

— Як я сказав, то свого слова не міняю.

Вийняв пан з кишені сто золотих і циганови дав. І більше з циганом не знався. Бо на то цигани й є, щоб циганити.