Як циган в раю і в пеклі побував

Українська народна казка Гуцульщини

Лишився циганчук сирота. Та й ходив, що ходив, межи люди, та й крутив, що крутив, як звикле цигани крутять, і дуже його воші присіли. Він увидів, що кусаються пси, та й думав, що то вони обіскаються. Та й каже:

— Панове пси, пообіскайте й мене.

А пси зачали гаркати, як звичайно пси, та й ’го трохи покусали. А він каже:

— Ви задуже мене обіскаєте, мене болить. Та й ходив він по земли, що ходив, та й каже:

— Йду на гори, аби-м вийшов на небо.

Пішов він на гори та й вийшов помаленьку на небо. Та й куди йти? Йде до бога. Прийшов, а бог сидить в кріслі. Та й питає його:

— Ти чого, цигане, сюди прийшов? А циган каже:

— Боже, не питайте мене, але пустіть мене в то крісло, би я сів, бо мене дуже ноги болять.

Господь каже:

— Ти, цигане, не меш тут сидіти.

— Йой, чого, як ми так ноги болять?

— Ну то, — каже, — сідай.

А він сів у то крісло, а з него все на земли видко. Він подивився вниз та й додивився, що перуть на річці багачка та й бідна. Та й багачка в бідної краде, котре ліпше шмаття. Циган каже:

— Боже, дайте мені поліна, най її вгрію, аби не крала. А бог каже:

— Та я більше на світі вижу, та й не б’ю поліном. Не меш ти сидіти в цім кріслі.

Господь десь пішов, а цигана на домарстві лишив. Та й сказав господь циганови:

— Як прийде Смерть, аби-с їй сказав, най іде в ту й ту державу і най там малих і великих вистинає.

Смерть приходить та й поковтала. Циган питає:

— Хто там?

— Та я, я.

— Та хто ти?

— Та я, Смерть.

— А, — каже циган. — Аби-с у ту й ту державу пішла і великі дуби й малі — аби-с усе поскорчовувала.

А Смерть як пішла туди, то рік корчувала. А в рік приходить до Господа. І вже лиш трошки тепла. А господь питає:

— Що з тобою, що ти така марна? А вна каже:

— Ваш комірник сказав, аби я йшла в ту державу стяти дуби малі й великі.

А господь каже:

— Та я сказав, аби в тій державі люди вистинати. Та й до цигана:

— Та я тобі, цигане, що сказав? Аби вона в тій і тій державі люди вистинала великі й малі.

Та й сказав бог:

— Коли ти так ізбрехав, іди геть від мене!

А циган став та й подумав: «Та куди я буду йти? Ану поверну я в пекло». Він повернув у пекло, а там йому сказали під кітли ватру класти. Він кладе ватру, а то з кітла щось говорить до него, аби дуже не гайцував ватру. А чорти йому сказали, аби не дивився в котел. Він уже й слухає їх, не дивиться. Нарешті вони десь забралися з пекла, усі чорти. А він каже:

— Та чому би я не подивився в котел?

Він подивився, а в кітлах повно шкварок смажиться. А він бере та й їсть тих шкварок. Як наївся, та й найшов якийсь мішок. Але де він годен узяти всі шкварки в мішок? А він що? Розгорнув свій кожух та й, скільки міг умістити тих шкварок у кожух, набрав. І схапав то на плечі, і тікати з пекла.

Утік він з пекла та й вийшов на горб. Та й дуже ’му ся задрімало. Та й ляг та й заснув. Пробудився він, а то так багато народу зробилося з тих шкварок, що ні в той бік, ні в той кінця не видно. А він устав та й каже:

— Люди, та що ви з мене хочете, що ви мене так присіли? А вни кажуть:

— Ти нас вибрав з пекла. Веди нас десь, ми тебе не лишаємося. Циган каже:

— Та я загнівався з богом.

— Нічого, але ми тебе не лишимося. Та й сказав циган:

— Гнів гнівом, а я беру вас до бога. Привів їх циган до бога, а бог каже:

— Що ти привів?

— Та, — каже, — люди. Та куди я їх поведу? А господь каже:

— Ну, як-ис привів ці люди, та й ти вже з ними меш, та й люди будуть тут.

Та й усе.