Як циган до царя ходив
Українська народна казка Гуцульщини

Цар до царя писав листи. Той пише: «В мене мудріщий народ». А другий пише: «В мене мудріщий». Каже той перший цар: — Як у тебе такий мудрий народ, то пришли мені три люди.

— Нащо тобі тих три люди?

— Я хочу знати, чи вони відгадають, що я їм скажу.

— А що буде, як вони відгадають?

— Дам їм велику нагороду. По шапці червоних дам. А як не відгадають, то можу їх покарати й смертю, а тобі буде сором.

Цей цар дав до відома по своїй державі: «Фрайвіліх три люди треба, аби йшли до того царя і відгадали, що він скаже. Буде велика їм нагорода за це». Добровільно ніхто не йшов. Тоді цар сказав до своїх полководців:

— Дайте трьох людей, щоб відгадали, що той цар скаже. Буде їм велика нагорода за це.

Дали полководці трьох людей примусово. Прийшли тоти три до свого царя і сказали:

— Ми є.

Цар їм розказав:

— Туди й туди підете, до того й того царя. Така й така заплата буде вам, по шапці червоних. Але треба відгадати його загадки. А як не відгадаєте, то мені буде сором, а вас той цар скарає на смерть.

І пішли вони. І прибрані дуже, бо йдуть до царя.

А тому вже повідомив цей цар: «Я вже післав до тебе своїх трьох людей». Тоді не було ні поїздів, ні літаків. Ідуть та й ідуть піхотою. Ідуть та й плачуть, бо думають, що на смерть ідуть. Потомилися, сіли собі на якомусь заріночку, відпочивають і плачуть. А на тім боці старенька підерта хатка. З тої хатки вийшов циган, подивився, що такі воїни сидять, і думає: «Щось з них скористаю». Та й іде д’ним. І питає:

— Панове вояки, що ви такі сумні? Ану я вам поворожу.

— Що ти нам поворожиш?

— Ви скажіть, чого сумні. Я вам поворожу.

А вони собі порадилися і розказали циганови, куди вони йдуть, хто їх післав і яка заплата буде, як вони відгадають. Тоді циган їм каже так:

— Най один розбирається. А за него піду. Я циган. А жид мене наймив за мельника, і я мелю в тім млині.

А ті порадилися та й думають: «Най хоч оден з нас зостанеться живим. Най за одного йде циган». А циган каже:

— Але я буду там говорити. Ви мовчіть. І щоб заплата була моя. А ті думають: «Яка там заплата?» Та й погодилися.

Циган обтріпався трохи, вмився та й каже:

— Ну роздягайся оден.

Оден вояк роздягнувся, циган вбрав то все на себе, почепив шаблю і каже тому, що роздягнувся:

— Ти будеш за мене молоти в млині.

І пішли вони всі три. А той лишився в млині намість цигана.

Приходять до тої столиці, їх уже там ждуть. Царська охорона їх пропустила. Завідомили тому цареви, той уже ся прибрав проти них. Заходять вони. Циган іде наперед, а ті два за плечима. Цар сидить у короні, в золотім кріслі. Вирядився, як ксьондз на службу. Тоді циган привитався і сказав:

— Ну, царю, ми вже прибули до тебе. Цар сказав:

— Відгадайте, що я вам скажу. Перше, скажіть мені, що я варт, так як ви мене видите.

Тоді циган міряє його від голови до ніг очима, таксує його. Та й каже:

— Що ти таке варт? Скажу тобі. Колись був такий цар, що мертвих воскрешав, темним очі відтворяв, і його продали за тридцять сребників. А ти що зробив? Тебе ціную наполовину — п’ятнадцять сребників.

Тоді цар сказав:

— А ти відгадай, що я тепер думаю.

А циган сказав:

— Я знаю, що ти думаєш. Ти думаєш, що я такого син, як ти. А я циган. Але я тепер у такій службі, що би з тобою службою не мінявся.

— А в якій ти службі? — спитав цар.

— Я бідний циган, і я мелю людям хліб. Цар думав, що іме цигана на третім питанні.

— Скажи мені, де є середина світу.

Він думав, що циган буде бігати і міряти. А циган вийняв шаблю і забив перед ним у підлогу.

— Отут середина світу. Як не віриш, то зміряй. І цар сказав:

— Підложіть шапки.

Вони підложили шапки, і цар дав їм по шапці червоних.