☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як циган попа в злодійську спілку брав
Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі були піп та й циган. А циган задумав украсти в одного багача свиню. Але циган хитрий. Він подумав: «То що, якби мене ймили, то лиш я маю бути винен? Най буде й піп винен». Та й пішов до попа.

— Знаєте, чого я прийшов до вас, отче?

— Кажи, то буду знати, чого.

— Я знаю, що ви цеї осени не різали свиню. Та й я не різав. А кортить м’яса їсти.

А піп пообтирав долонею бороду та й скривився всмак, показуючи, що любить м’яса свіжого.

— Та кажи, чого ти прийшов?

— Є тут, — каже, — отче, у одного багача добрий, великий пацюк. Я його можу вкрасти. Лиш аби був маленький сокотач, аби збоку сокотив. А я вже сам з цим спораю.

А піп каже:

— Ну та й що таке?

— Та би ви, отче, не лінувалися та пішли підсокотити. Я вам скажу, на яке вам місце стати. І би ви трошки підсокочували.

А піп собі подумав: «Та що таке? Я за це не буду гріха мати, бо не буду красти. А що стану та буду дивитися, то за це гріха нема». Пристав піп до цеї справи. Та й каже циганови:

— А коли ти це будеш робити? А циган каже попови:

— Завтра ввечір. Аби ви, отче, не спали. Я підійду до вашої хати та й пукну в вікно. Аби ви були готові, зібрані.

Настав вечір, циган зібрався та й шмалить просто до попа під вікно. Піп навіть зібраний спав. Циган пукнув у вікно пальцем, піп устав і пішов з циганом. Прийшли до того ґазди на подвір’я. Циган сказав попови:

— Тут, отче, стійте, на оцім місці. Лиш дивіться на ґаздівські двері, аби ґазда не вийшов. А я зайду в стайню і сам упораюся.

Піп дивиться на багацькі двері, очей не спускає. А циган заліз у стайню, витяг свиню та й городами поволи коць-коць. Циган попереду, свиня за ним іде, а піп за свинею. Та й докучували свиню аж до циганової хати. Циган загнав свиню в стайню, а попови сказав:

— Ідім, отче, до мене в хату. Ви ще ніколи не були в мене в хаті. Зайшов піп до цигана в хату. А циган рихтує ножі до свині, острить їх. Але в цигана знаєте, така жінка файна була, що піп як подивився, то очей не спускав з неї. А циган на це не звертає уваги, зібрав ножі та й каже попови:

— Ви, отче, сидіть у хаті, а я самий упораюся з свинею. І запрошу вас занести в хату на поділ.

— Добре, — каже піп.

Циган зарізав свиню, обпалив, обмив, ввійшов у хату та й каже:

— Отче, йдіть поможіть занести готову свиню в хату.

Внесли в хату. Циган розділяє. Усім до кришинки файно поділилися. Лиш не могли поділитися одною кишкою задньою. Циган клав одну частину набік собі, другу попови, і так файно все вийшло, а тою кишкою ніяк не можуть поділитися. Каже піп циганови:

— Що будемо робити з цею кишкою задньою?

— Ви, отче, — каже циган, — беріть оден конець у зуби, а я другий. Та й рвім, ви до себе, а я до себе. Хто більше врве, той буде й більше мати.

Рвали, тягли, тягли і нарешті розірвали. Та й оден у одну стіну головою гримнувся, а другий у другу.

А циган пішов до того ґазди та й сказав ґазді:

— Ми з попом украли у вас свиню. А той багач каже:

— А чому ти признаєшся, на себе вину кладеш? І ти не самий крав свиню?

— Та ні, ґаздо, я крав з попом. Задивувався багач та й каже:

— Як я не відшукав свиню, то чому ж ти признався, що ти вкрав? Та це ж уже пропало було.

— Це від вас пропало, а від бога не пропало. Я не хочу мати гріх на тім світі.

А багач каже:

— Ти будеш покараний на цім світі, бо я тебе подаю в суд.

— Та як ваша воля, — каже циган багачеви.

Подав багач цигана в суд. А циган притяг і попа на суд, бо не хотів самий за все відповідати. Та й піп був у цім учіпний. Суд спитав цигана та й попа, як то було. Піп тремтить перед судії та й каже:

— Питайте в цего чоловіка, як то було.

А циган встав та й все розказує поправді, як крали та як файно поділилися всею свинею. Лиш не могли задньою кишкою поділитися.

— А я, прошу судії, сказав попови: «Беріть, отче, оден конець кишки в зуби, а я другий конець». Та й ми оба з попом тягли кишку. Нарешті кишка урвалася, а я бехнувся головою по підлозі та й пробудився. А жінка зі страху питається в мене:

— Що тобі, чоловіче, сталося, що тебе з ліжка верло по землі? А я кажу: «Дай ми покій, жінко...»

А судія слухає та й гине зо сміху, пукає.

—...А жінка моя все допитується: «Що то було, чоловіче, що тобою верло по землі?»— «Та мені, жінко, снилося, що я з попом крав у того ґазди свиню»...

А багач слухає то все та й плечима стискає перед судії. А циган далі розказує:

—...Ми з отцем тягнули ту кишку, та й то нарешті врвалося, та так мене верло по землі, та й я пробудився...

— Та доста вже, цигане, доста, не мели нам то саме. Тоді піп каже до цигана:

— А ти не міг на простого чоловіка скласти, але на мене образованого? Та й вести мене ще в суд? Аби парафіяни думали, що ти мене в таку спілку брав?

Судія дуже розсміявся. І весь народ сміявся, що там був. Та й сказав судія:

— Відколи ми суд робимо, то такого діла ще не розбирали. Ідіть собі геть додому.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області 16 березня 1987 року Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)