Як циган розжився
Українська народна казка Гуцульщини

Одна жінка мала чоловіка та й двох любасів, попа та й паламаря. Вони ходили до тої жінки і носили їй гроші. Піп носив більше, а паламар менше. Ходили вони до неї, ходили, носили вони, носили і, нарешті, вона вже не схотіла, аби вони ходили. Думала, як їх збутися, та не могла надумати. І пішла до цигана порадитися, що їй робити. Циган сказав, що він у цій справі поможе. Але аби вона сказала попови й паламареви, щоби вони прийшли до неї і принесли гроші, як зійде місяць. Піп з паламарем прийшли, принесли гроші, жінка ті гроші забрала. А тут і циган приходить. І каже їм, що він кімує великі скарби з морськими перлами. Але по них треба йти лиш тоді, коли місяць зійде, бо як темно, то їх стережуть. Подивилися вони у вікно — ясний місяць на небі.

— То ходім, — каже піп.

І пішли вони втрьох. Дійшли до ріки, а вона була доста глибока й широка. А циган собі наперед порихтував мішки з камінням і поклав їх у ріці, але так, щоб їх було трохи видно. Увиділи піп з паламарем ті мішки і дуже зраділи. А циган їм сказав, що як вони візьмуть ті мішки і попливуть з ними до берега, аби вони ніде не відпочивали і не оглядалися, бо перла перетворяться в звичайний камінь. Циган сів на березі, а вони пішли в ріку. Та взяли мішки на плечі і попливли. Та й потопилися. А циган постояв ще трохи на березі й пішов. Прийшов він до тої жінки і сказав:

— Дай мені половину тих грошей, що тобі наносили піп і паламар, бо інакше розкажу все твому чоловікови.

Вона боялася і віддала циганови половину тих грошей. А циган купив собі за ті гроші кузню і став ковалем.