Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Як циган сповідався
Українська народна казка Закарпаття

Жив собі один циган. Все був голодним. Одного разу так зголоднів, що не міг іти. Думає: «Де би поїсти?» І додумався: «Так ніде не поїм, як у попа». Прийшов до попа з міхом на плечах:

— Пане превелебний, що би коштувала така товпуга золота, як кінська голова?

Піп подумав, що у цигана у міху товпуга золота. «Видурю я у нього», — подумав собі піп і каже:

— Цигане! Може, ти голоден? Спочатку поїш, а потім я тобі скажу, що ото коштує.

— Ви вгадали, пане превелебний! Я дуже голодний. Дав піп цигану м’яса, левешу. Наївся циган так, що лише по череву гладиться.

— Ну, виймай, цигане, ото золото з міха, хай виджу.

— У мене не є ніякого золота. Я подумав: що би коштувала така товпа золота, якби вона у мене була.

Піп розсердився:

— Біда на тебе цигане впаде, бо ти согрішив. Прийди завтра сповідатися.

— Добре.

Другого дня прийшов циган із сином до попа. Зима, а циган і його син — босі. Змерзли і зайшли до кухні погрітися. Там варився в капусті шовдар. Циган вийняв шовдар і поклав хлопцеві у міх. «Файна клебаня, придасться», — подумав собі.

Виспався піп і вийшов у кухню. Увидів цигана і каже:

— Заходи у кімнату, буду тебе сповідати.

Узяв піп патрахіль на себе, прикрив циганові голову і каже:

— Цигане, перехрестися!

— Во ім’я отца і духа. Амінь!

— Цигане, та ти за сина не сказав.

— Паночку, тут син, за дверима, чекає мене.

— Я видів твого сина. Айбо ти не знаєш перехреститися. Треба казати: во ім’я отца і сина...

— Добре! У нас так: де отець, там і син.

— Та кажи за гріхи!

— З попової капусти я вигнав свиню.

— То не гріх. То ти добре зробив, бо свиня наробила би шкоди, поїла би капусту. А я за гріхи звідую.

— Перед паном превелебним я зняв клебаню.

— І се добре-сь зробив. Так треба і далі робити.

А у попа був годинник, і циган помалу витягав його із жебика. Попу надоїло, що циган не знає, які то гріхи, і каже:

— Я хочу чути, чи ти крав?

— Крав і тепер краду!

— Се великий гріх. Мусиш день постити і завтра прийдеш на причастя.

Відклонився циган і пішов, а піп кличе служницю, аби дала їсти.

— Не є що їсти, бо циган украв шовдар із капусти.

Тоді догадався піп, що означали циганові слова: «З попової капусти я вигнав свиню». Хоче іти до церкви, а клебані не є. Піп догадався, як то циган зняв клебаню перед паном превелебним. Посяг рукою в жеб, айбо і годинника не є.

ЯК ЦИГАН СПОВІДАВСЯ — Українська народна казка Закарпаття
ЯК ЦИГАН СПОВІДАВСЯ — Українська народна казка Закарпаття

Розсердився піп на цигана і приказав принести хріну, гіркого перцю і зробити з того цигану причастя. Прийшли до церкви, а піп виголошує:

— Циган — найбільший грішник, тому він буде брати причастя останнім.

Циган і не спішить, бо він не голоден. З попового шовдара наситився і він, і його діти. Дочекався черги на причастя, та коли промок «причастя», яке йому приготував піп, то аж закрутився:

— Йой, пане превелебний, лиш синові не дайте причастя, бо чорт його візьме.

— То признайся, чи ти взяв від мене шовдар, клебаню і годинник?

— Та я казав на сповіді.

— То возвісти всьому народові в церкві, і я тобі відпущу гріхи.

— Та чи повірять? — каже циган. Піп повернувся до людей і каже:

— Народе! Що вам циган вповість — ото чиста правда.

— Айбо я ганьблюся таке казати! — каже циган.

— Нічого ганьбитися, кажи! — напирає піп.

— Чесні люди, слухайте! — гойкнув на всю церкву циган. — Котрі діти білоголові, ті всі від пана превелебного.

Сказав так циган і утік. Прийшов піп додому такий сердитий, що і їсти йому не треба. Думає собі: «Знайшов мені циган ганьбу, то най за це хоч дров мені привезе». Заганяє церківника до цигана:

— Іди і приведи цигана. Кажи, що має мені привезти дров. Аж не привезе, то дам на нього у суд.

Привів церківник цигана на фару. Каже циган:

— Пане превелебний! Я привезу дров, лиш дайте мені сани і коней, бо я не маю, і покажіть мені, котрий бук для вас зрубати.

— Най буде!

Запрягли коней у сани. Сів піп на сани, а циган веде коней і ногами дубоче, бо змерз босий. Піп у чоботях, і то ззяб.

— Цигане! Я дуже ззяб.

— А я, пане превелебний, не ззяб, бо я босий. Морозу немає де сидіти. Якби ви були босі, то не ззябли би.

— Спирай коней, най роззуюся, — каже піп. — А ти обуйся, то увидиш, як то в чоботах холодно.

Зняв піп чоботи і віддав цигану. Айбо змерз ще більше.

— Цигане! Без чобіт я ще більше мерзну!

— Се тому, що бог ще не знає, що чоботи мої. Він думає, що вони у вас на ногах. Здійміть руки і кажіть: «Боже, я босий, чоботи не мої».

Піп так зробив: здійняв руки і каже:

— Боже, я босий, і чоботи не мої.

— Правда, що не ваші, — каже циган.

— Айбо я тепер так ззяб, що серце мені каменіє, — скаржиться піп.

— Бо треба вам мало побігти за саньми.

Зліз піп з саней, а циган вйокнув на коней — і лишив пана превелебного в лісі. Замерз пан превелебний — і казці кінець.

Як циган сповідався. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1546+1807. Друкується вперше. Варіанти: Лазар — «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 188 — 189; Ревть — Архів П. В. Лінтура.; Плешинець — Архів П. В. Лінтура.; Ільтьо — Архів П. В. Лінтура.; Скубенич-Кость — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).