Як циган царя обдурив
Українська народна казка Гуцульщини

Прийшов циган до пана, і говорять вони оба про царя. Пан каже:

— Цар такий великий, що нікого до себе не допускає. Аж чотири пости стоять і нікого до царя не пускають. А циган каже:

— А я маю завтра з царем обід їсти. Як не вірите, то заложімся, пане.

— Не заложуюся нічого, — каже пан, — бо ти дурний.

— Ні, ви дурні, пане, — каже циган.

— Я, — каже, — дідич, та не можу з царем говорити, а ти хочеш обід їсти?

— Я буду їсти. Заложімся, бо я ще хочу взяти у вас золото.

— Нічого ти в мене не вийграєш, — каже пан.

— Вийграю. Каже пан:

— Я тебе обсмію, а не золото дам. І заложилися вони на золото.

Циган пішов просто до царя. Прийшов у столиці до першого посту. Та й каже:

— Я лиш мушу бути сьогодні з царем. Таке щось маю йому сказати, що для него буде дуже добре.

Уперся циган і стоїть перед постом. Вартовий дає знати до другого посту, до третього і до четвертого: «Таке щось хоче сказати циган, що дуже добре воно для царя буде». А цар переказав:

— Так не можна, як він каже. Треба заяву писати. А циган каже:

— Я почерез поріг буду говорити. І цар пристав на то.

Прийшов циган на самий обід, і допустили його, бо має почерез поріг щось сказати. Утворили двері. Цар відци, а циган відти.

— Пане монарху, — каже циган, — що би такий кавалок дияменту коштувало?

І циган показав кулак. Цар зрадувався тому дияментови та й каже:

— Ходи сюди.

Циган зайшов. Злагодили обід. Цар каже:

— Сідай їсти.

Сів циган за стіл. Йому цего й треба було. Попоїв циган, випив. Ще й дав йому цар закурити. А тоді каже:

— Ану покажи той кавалок дияменту.

— Та я, царю, не маю, але я вас запитав, що такий диямент коштував би, якби я його мав.

Та й прогнав цар цигана.

Так циган змудрував і пана, і царя.