Як циган і мужик косили
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі два куми в селі. Один мужик, а другий — циган. В цигана нема роботи, а в мужика багато і косити треба. Пішов мужик та просить цигана:

— Куме, приходьте до мене сьогодні сіно косити! — Добре, прийду.

Прийшов, а хазяйка вже сніданок зварила. Не встигли вони поснідати, як циганові спати захотілося. Каже:

— Куме, я посплю трохи.

— Ну, лягай.

Поспав він, устав та й захотів їсти. Пообідали вони. Знову захотів циган спати. І так до вечора. На другий день мужик знову пішов цигана просити до роботи. Той прийшов, а мужик каже:

— Знаєте, що, куме? Ходімо та покосимо, бо моя хазяйка їсти ще не наварила. А вона потім принесе снідання.

Пішли вони. Косять, косять — не несе хазяйка їсти. Уже й обід — нема хазяйки. Ось уже і вечір наближається. Бачать — іде, несе в двох руках їжу. Циган радіє, що поїсть. А мужик ніби розсердився на хазяйку та дрючок в руки та за нею.

— Я тобі покажу, — кричить, — в якій порі сніданок дають!

А сам одігнав її за кущі та й вернувся.

— Ой, куме, — каже, — так я її відлупцював, що вона завтра не зможе зварити сніданок.

Косять вони до вечора, докосили, ідуть вечеряти. Прийшли, а кума вже наварила всього. Але подавала не так, як треба. Спочатку картоплю в мундирі, потім сироватки. А за ними м’ясо жарене та варенички, налисники. А кум наївся сироватки зразу, бо голодний був, та й більше не може їсти. Каже до куми:

— Вміли ви, кумо, наварити та не вміли подати.

На цьому вони й розійшлися, а циган більше не ходив до мужика косити.