Як чоловік від долі не втік
Українська народна казка Гуцульщини

Були жінка та й чоловік, і не мали дітей. І зробилася жінка груба, як була вже старша. Та й вродився в неї хлопчик. А чужий чоловік, такий старий, заходить до хати та й каже: — Жіночко, у вас народився хлопчик. Але цей хлопчик має вбити свого тата. А жінка вже й зажурилася. Приходить додому чоловік, а вона каже:

— Біда, чоловіче.

— А що таке?

— Був якийсь чужий чоловік та й казав, що ця дитина має тебе вбити, як виросте.

А чоловік каже:

— Ти знаєш що, жінко? Я зіб’ю скриньку, покладу туди цю дитину та й віднесу на море.

Жінка не хотіла, казала:

— Жаль ми кидати дитину.

— Та що, має мене вбити? Ліпше, аби його не було.

І жінка погодилася. Збив чоловік скриньку, поклав туди дитину та й склянчину молока. Та й пипку, аби дитина ссала. Та й кинув на море. І хвилі понесли ту скриньку.

А з другого боку моря ловили рибаки рибу. Та й один був бідний, а другий багач. У бідного було багато дітей, а в багатого зовсім не було. Каже бідний:

— Якийсь пакунок пливе.

Притягнули вони ту скриньку т’собі, розіткали, а то дитина. Бідний каже багачеви:

— В тебе нема дітей. Бери собі цю дитину. А багач каже:

— Я би не взяв. Мене би жінка з хати прогнала. Де би я взяв цю дитину?

Бідний каже:

— Не хоч’ брати — я беру. В мене дітей багато, то най і ця дитина буде.

Та й узяв ту дитину.

Та й дитина росте в него. Він її записав під свій нумер. Вже хлопець і до школи йде. А діти теє йому кажуть:

— Ти — Найда.

Він приходить додому та й питає:

— Чо’ діти прозивають мене Найдою?

— А ти не дивися на це. Доходжує він школу та й каже:

— Я йду геть від вас, бо тут кожен каже, що я Найда.

Та й пішов геть від них. Довго йшов він і попав до тих самих ґаздів, де він народився.

— Приймете мене на службу чи ні?

— Приймемо, але би-с робив то, що я буду казати, — сказав йому ґазда.

— Буду робити, — каже.

А в того ґазди були кукурудзи. Каже ґазда:

— Там є хатчина. Аби ти в ній сидів і сокотив, щоб ніхто кукурудзи не ломив.

І пішов він сторожувати. Та й дав йому ґазда рушницю і сказав:

— Як хто прийде красти кукурудзи, аби-с його живого не пустив. Аби-с убив.

Сторожує він одного вечора. Хтось прийшов і ломить кукурудзи. А він стрілив. Але він не вбиває його, бо не хоче вбивати. Та й входить рано до хати та й каже:

— Хтось сеї ночі приходив у кукурудзи і ломив. Я стрілив, але не вбивав його.

— А чому ти не вбив його? — питає ґазда. — На другий раз би-с убив, бо як не вб’єш, то я тебе вб’ю.

Другого вечора знов треба сторожувати. А хазяїн знов каже:

— Дивись, як не вб’єш злодія, то я тебе вб’ю.

Пішов хлопець сторожувати, а злодій знов у кукурудзах. А він стрілив та й убив. Приходить він рано та й питає ґаздиню:

— А де вуйко? Я там у кукурудзах когось убив.

— Вуйко пішов уночі та й нема його. То, може, ти його вбив?

— Не знаю.

Пішла вона подивитися, а то її чоловік убитий лежить. Поховали вбитого, та й жінка хоче, аби молодий слуга був їй за чоловіка. Хоче, щоб він коло неї лягав спати. А він не хоче. Каже:

— Не можу і не буду це робити.

Пішла жінка до сповіди та й каже все це попови. А піп бере та й питається:

— А ви мали діти чи ні?

Вона каже, що була одна дитина, але чоловік заніс у море, бо казали, що той хлопчина має вбити тата.

— А цей хлопець відки прийшов?

— Він не казав, відки.

— А може, то син ваш?

— А я не знаю. Але він зо мною спати не хоче.

І так хлопець і лишився слугою. І так вони й нині жиють.