Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Як чоловік від пекла врятувався
Українська народна казка Бойківщини

Був дуже бідний чоловік, мав багато дітей. Але поки ще його жінка жила, то ще провадилося яко-тако, а як жінка померла, все прийшло йому на голову. Він думає, що йому робити. Їсти нема чого. Ще чогось він там трохи мав, дітей покормив, узяв сокиру й пішов.

Іде він, іде і зайшов у ліси. Як зайшов у ліси, стало гриміти, дощі стали прати, блискавиці такі, що куди. Він обмок, зголоднів. І що йому робити? Навіть лягти, сісти нема як, бо засне та й звірі його можуть роздерти.

Іде він далі, дивиться, далеко в лісі видно трошечки світла. Іде він в керунок того світла. Приходить туди, а там хатина. В хатині світиться. Подивився у вікно, в печи огень горить, аж іскри в повалу летять. Пукає він — не отворяє ніхто, пукає другий раз — не отворяє ніхто. Дуркнув у двері і вони розтворилися. Він зайшов до хатини. Подивився й гадає собі: «Ой як тут добре. Надворі дощ, громи б’ють, а я собі в хатці посиджу». Дивиться, на столі є їдення й пиття. Він собі сів коло стола, наївся, напився. Так наївся, що черево, як бубон, стало.

Аж тут приходить велика чорна кітка з великими очима. І він не видів, відки вона прийшла і куди пішла. Нема-нема, приходить баба. Сама баба дуже суха, а ніс довгий, аж до землі. І дзвонить той ніс, як спіжовий дзвін. Прийшла тота жона та й мовить:

— Ой, чоловічку, чоловічку! Ти сюди зайшов, а тебе мій син возьме до пекла. Ти вже теперечки від пекла не врятуєшся нич.

— Йой, — мовить він, голубко моя люба, не давай мене до пекла, не давай. Я маю, — мовить, діти дрібні. Я буду в пеклі, а діти погинуть.

— Ну, — мовить, — як ти так просиш, то я тебе вирятую, але як погодишся, щоби-сь мене взяв за жону.

— Най буде, — мовить, беру тебе за жону.

Но, вже договорилися, що він її возьме за жону. А він собі думає: «Ну як я таку відьму приведу в село? Ото будуть люди збігатися дивитися на мою жону. Що ніс аж до землі і дзвонить, як спіжовий».

І він там переночував. Рано вона пригнала відкись два віслюки й візок. Набирає срібла, злота. Усякого добра набрала в міхи і завантажила на віз. Набрали їдення, би мали в дорозі що з’їсти, і їдуть.

Їдуть вони лісом. Довго їхали і виїхали на поляну. Сонечко вже трохи пргріло, і вони тамка сіли спочивати. Сіли, вона вибирає їдення. Щонайліпше їдення і пиття дає йому, а він не п’є. а вона трошки їла, а далі як взялася до вина, як ся напила. Та й оп’яніла і лягла спати.

А йому не треба було багато думати, що з нею робити. Мав коло себе топір. Як упалив її топором в той носище, та й у то лице, та й розбив то геть. А той дзвін так задзвонив, що її син аж у пеклі вчув. Прибігає син, але той не ждав, а лиш буком бив віслюки і гнав, і втікав, і втікав. І якраз заїхав на своє подвір’я, і там чорт його доганяє. Догнав’го та й мовить:

— Що ти мою матір забив?

А він мовить:

— Забив, але тут, — мовить, — на своїм подвір’ю, я пан, а не ти.

А його діти повиходили та й мовлять:

— Татцю, татцю, давайте того чорта сюди. Із рогів будуть трумбети, — мовлять, — із шкіри чоботи й черевики поробимо.

Як чорт того вчув, то так утікав, що аж коло лісу обернувся і подивився, чи за ним хто не женеться.

А чоловік загнав віслюки й той візок з золотом і сріблом на подвір’я. і тоти діти годував, і старших дітей уже панами поробив, бо мав із-за чого, бо мав срібло й золото.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

114 (2336). Як чоловік від пекла врятувався. СУС —. 26 серпня 1990 р. Драч Антон Григорович (1909). Львівська область, Турківський район, село Ісаї