Як чоловік ловив вовків
Українська народна казка про тварин

Йшов чоловік на ярмарок через ліс і не йшов гостинцем, але стежков, що туди ніхто ніколи не ходив сам, лиш завжди більший гурт, бо в лісі були вовки, і на тій стежці, як ішов один, то розбивали. А він того не знав, аж йому люди сказали, що: «Аби-сь сюди в вечір не йшов, бо тя з’їдять вовки ци роздеруть там». Іде він, але уздрів дуплаву липу і каже: «Як буду вертати, то якби-м запізнився, залізу і перебуду до днини». Вертає він із міста. Увійшов у ліс та й недалеко тої липи зобачив вовка. Як зобачив та й живо до липи і заліз у дупло. А вовк за ним гнав. Прилетів до дупла, але вже не міг йому нічо зробити. Обійшов докола липу та й каже: «Ей, нічо я тут сам не зроблю. Піду я десь надибаю товариша».

Побіг він і найшов свого товариша, що гризе коня, та й каже до него: «Лиши то, ходи, будем мати свіже». Приходять вони ід тій липі, чують — є щось там доброго, живого, але коли нема як досягнути. І радяться: «Що будем робити?» Каже: «Пхай голову та, може, досягнеш». А той каже: «А як упхаю та й не вийму, а той буде бити чим по голові» [...]

Як обернувся тилом та й запхав туди хвіст. А той чоловік взяв за хвіст і обкрутив коло руки добре. Вовк хоче відходити від липи, а ту не мож. Він кричить: «їй, брате, бійся бога, мене щось тримає». Але той каже: «Нічо не тримає, тілько потягнися». Уперся ногами: «Ей, не мож». Каже тогди: «Ану, подивися, що там мене тримає?» Каже: «Та як ся подивлю? Коли за хвіст так тримає, а мене за голову як озьме, то ще ліпше буде тримати». Каже тамтой: «Бери за голову та тягни мене». Той взяв та й тягне за голову, але таки не мож. А тамтой каже: «Ліпше тягни». Той каже: «Та же урветься хвіст». А він каже: «А от медвідь также без хвоста, та й йому добре». Тогди той вовк як узяв, сіпнув його за голову, та й хвіст ся урвав. Тамтой відбіг трохи, упав та й згинув. Той узяв тогди та й пішов до його здобичі, наївся добре і каже: «Коби мені ся ще таке трафило, бо я старий, не можу нічого вже зловити».

Як зачав ходити по лісі і найшов знов другого, що їв теля. Каже: «Ей, лишай тото їсти; що таке їш давнє? Ходи зо мнов — я там загнав до липи чоловіка, будем свіже їсти». Той утішився, лишив того теля, ідуть обидва до тої липи. Приходять — є. Обходить той наокола липи — молодий: «Коли ж, — каже, — зле, що трудно його виймити відти; як його досягнути? Голову страшно пхати». — «Ей, — каже старий вовк до него, — може би-сь як упхав?» — «Е, — каже, — як я упхаю, а відтам не витягну, і він буде бити?»- — «То, — каже, — обернися до него задом і підкури його». Отже, він взяв і так зробив. Хоче відходити від тої липи, а тут не мож, бо щось тримає. А то чоловік обвинув хвіст коло руки і моцно тримає. Вовк хоче відходити — не мож, та й кричить: «Ей, товаришу, ратуй мене». А старий каже: «Тобі що таке?» — «Ій, — каже, — щось мене тримає. Бери, тягни мене». Старий каже: «За що я тебе буду тягнути?» Каже: «Тягни мене за голову». Той тягне — а тут не мож. «Та, — каже, — сіпни добре, то, може, витягнем і того з дупла чоловіка». — «Ей, де витягнем, коли він там ся опер добре; хіба твій хвіст ся урве». Молодий каже: «Мара бери хвіст; коби я здоров!» Тогди старий сіпнув, та й вовкові хвіст ся відорвав. Він відійшов далі та й здох. А старий каже: «Ото добре, що здох. Я йду тепер до теляти та й поїм добре».

Зробилася так днина. Виходить той чоловік з дупла, дивиться: лежать оба вовки. Дивиться він, ци не дихають вони? Не дихають. Бере він тогди по єдному на плечі і несе ід дорозі. Приніс ід дорозі і каже: «Буде хтось їхати та й озьму на фіру». Дивиться — їде пан та й каже до него: «Чоловіче, що ти хоч за ті вовки?» А він каже: «Пане, я не знаю, що вони коштують». Він каже: «Я тобі даю сорок ринських». А той каже: «Та з м’ясом, зо всім берете? Може то з усім більше коштує?» Каже до него: «Здойми шкіри, а я лише шкіри собі озьму».

Заплатив він йому. І чоловік ходив завжди на таку здобич. А той старий вовк завжди таку здобич робив для чоловіка, бо він від молодих мав жировисько. На остатку в його руках погинув і сам.