Як чорт бідному служив
Українська народна казка Гуцульщини

Жили два багачі, і в них робив бідний чоловік. І ніяк не міг заробити, щоби він мав запас хоть на день, на два. І в оден час дійшло до того, що його вигнав із роботи і оден багач, і другий. Тоді надумав він носити в місто жидам дрова. Скільки не носив їх, то все мало було заробітку. Принесе ті дрова до жидів у місто, жиди заплатять йому, а він купить собі муки, щоб мав що дітям дати їсти. Не доходя додому була капличка, і він у ту капличку ставив свічку перед святого Николая. А на образах збоку є й фігура чорта. То він клав одну свічку перед святого Николая, а другу перед чорта.

За ті часи, що він носив у місто дрова, він усе повертав до тої каплички і клав перед Николая свічку і перед чорта. Скільки то було днів і місяців, ми не знаємо, але знаємо, що кожного разу він повертав до каплички.

Одного разу приблудив до него панок з валізочкою. І спитав цего бідолаху, чи не поміг би він йому зробити кузню. Сей бідолаха порадився з жінкою і погодився робити йому кузню. Зробили кузню і взялися до роботи. І панок сказав йому:

— Я не буду брати в тебе гроші за роботу в кузні. Що заробимо, все забирай собі. Мені цих грошей не потрібно. Я буду з тобою оден рік та й тоді відходжу від тебе. І кузню тобі лишу.

Сей пан з маленького кусочка желіза робив великі речі: сапи, сокири — все, що треба. І так робив він, сей панок, шість місяців. А після шістьох місяців сказав:

— За гроші, що ми заробили, купуй собі коні, корови і землю. І бідолаха став господарем і добре жив. Тоді каже йому панок:

— Можна сказати, що ти вже багач. Завтра неділя, іди до війта і скажи йому: «Панок, що у мене є, може переробити людину, зробити із старої молоду». Він сказав війтови, та й у неділю війт проголосив коло церкви:

— В того і в того бідолахи є коваль, який може переробити людину, зі старої зробити молоденьку. Скажіть людям, що в нашім селі є такий коваль, щоби приїхали старенькі люди, котрі хочуть відмолодитися.

Через деякий час приїхав якийсь великий багатир, дуже старенький чоловік. Приїхав бричкою, з фірманом. Заїхав на подвір’я і спитав:

— Тут живе такий і такий коваль?

— Тут. Питає пан:

— Ви можете переробити людину із старої на молоду?

— Так, можу переробити.

— Що ви можете жадати за переробку, — питає пан.

— Я жадаю, — говорить коваль, — мішок дукатів. І не маленький мішок, а великий.

Пан задивувався.

— А то не буде забагато? Коваль засміявся та й каже:

— Не буде забагато, це для вас дуже мало. Сказав пан:

— Нехай буде. А коли ви це зробите?

— Привезете гроші — беруся до роботи.

Пан вертається додому і привозить мішок дукатів. Гроші бідолаха заніс у свою комору, і тоді каже коваль його жінці:

— Клади ватру в печі.

Коли ватра добре нагоріла, сказав коваль багачеви:

— Розбирайтеся наголо.

Багач розібрався, коваль сказав бідняку:

— Лапай його за ноги.

Той злапав за ноги, а коваль за голову й за плечі та й кинули старого в піч. І коваль запер печові двері.

Надворі було дуже багато народу, надивлялися в вікна. І всі кричали «ґвавт». І жінка багача, що його вкинули в піч, також кричала «ґвавт». А коваль одкрив двері, подивився в піч і сказав:

— Най ще трохи посмажиться.

Ще трохи вони посиділи, утворяє коваль двері печі й каже:

— Тепер будем робити.

Витягає кавалок обгорілої костомахи. Поклав її на ковадло, обплескав кругом молотком і сказав господареви хати:

— Кладіть на ліжко ліжник ^*.

І поклав тоту костомаху на ліжник, а другим накрив. А люди надворі дуже кричали. Що сталося, що лиш костомаха зосталася! Коваль сказав:

— Зараз будете видіти. Через пару хвилин відкриваю.

Одкриває коваль ліжник — устає з ліжка молодий хлопець. Вісімнадцять років. Жінка подає йому вбрання. Убирає багач, але вбрання на него велике. А весь народ звеселився. Тоді поздоровив коваль молодого пана, і пани від’їхали.

Після того таких переробок було багато. А тим часом закінчився в коваля рік його роботи. І тоді сказав коваль господареви:

— Кінчається рік, я від тебе йду. Всі гроші, які ми заробили, бери собі. Якщо мені тебе буде треба, я прийду до тебе.

І коваль від’їхав. А господар зачав сам кувати, що було треба в селі людям: і сокири робити, і чуфлинки ^*. А за деякий час приїхає бричкою пан і каже:

— Це тут коваль, що переробляє людей? Відповідає господар:

— Тут. Ви хочете, аби вас пеперобити?

— Так, хочу.

— То, — каже, — привезіть мені малий мішок дукатів.

І пан вернувся по золото. Через якийсь час привіз мішок грошей. Тоді колишній бідняк сказав свої жінці:

— Клади в печі ватру.

Наклала жінка ватру. Зібралося дуже багато людей і крізь вікна в хату надивляються. Каже жінка:

— Ватра догорає.

Цей новий коваль сказав панови:

— Розбирайтеся.

Пан розібрався. Коваль сказав жінці:

— Бери пана за ноги. Та взяла за ноги, а коваль за голову й плечі та й кинули пана в піч. Посмажилося трохи те тіло, подивився коваль і сказав:

— Най ще смажиться.

Подивився ще раз — осталася маленька кістка. Узяв він кліщами ту кістку, поклав на ковадло, молотком ударив, а вона розсипалася, кістка. Народ увидів, як розсипалася кістка, і зачав кричати:

— Арештувати його!

Заарештували його і забрали в тюрму. Посадили коваля в тюрму, а на другий день приходить той самий панок, що в него був ковалем. Ніхто йому двері не одкривав, він сам одкрив. Та й каже йому:

— Ти добре навчився кувати? Сказав бідолаха:

— Усього не навчився, бо, ади, розсипалася кістка. Каже панок:

— Тепер іди собі додому.

Панок утворив йому двері і назад за ним затворив. І той пішов додому, а панок остався в тюрмі. Приходить до тої камери ключник та й каже панкови тому:

— А чого ви тут сидите?

— Я, — каже, — за того чоловіка, за того коваля сиджу. Ключник закрив його і пішов до свого начальства. Та й каже:

— Думайте, що робити. Намість того коваля якийсь панок сидить. Коваля нема, а є панок.

Начальство приказало панка випустити, а коваля забрати і май у сильнішу, в твердшу тюрму заперти.

Так і зробили. Прийшли до коваля додому, забрали його і запхали в сильнішу тюрму. А через два дні той панок прийшов і в другу тюрму. І сказав:

— Як тебе замкнули тут, то виходь і відци. Бо тепер я в тебе буду служити, а не ти в мене.

І коваль пішов.

Через якийсь час приходить ключник і каже:

— А ви чого тут? Відповідає панок:

— А я за того коваля.

Ключник іде знов до свого начальства.

— Що робити?

Приходить з ключником начальство. Питають у цего панка:

— Хто ви будете цему ковалеви?

— Я слуга коваля.

— Ми вас відци виженемо.

— Як ви мене виженете, то я буду випускати його з кожної тюрми, аж поки ви його самі не звільните.

Начальство сказало:

— Ми його вже не будем брати, а вас виганяєм. Тоді панок прийшов до коваля додому. І сказав йому:

— Я буду у вас робити, доки буду жити.

— Добре, будете наковувати все, що потрібно, — сказав господар.

— Ні, я вже не буду ковалем. Я буду робити всю роботу, яку скажете, тільки кувати ні. Копати, сапати, садити, косити, тільки кувати ні.

Господар порадився з жінкою. Каже жінка чоловікови:

— Бери посилай його на гору, най звезе дров. Та най порубає надрібно і поскладає попід шопу ^*. Най скопає нам город і посіє пшеницю. І щоби в пшениці не було ніякого куколю, ніякого бур’янцю. І викопати керницю коло хати.

За деякий час той панок усе це зробив. Тоді прийшов у хату і

— Господарю, я вже все зробив. Що далі робити?

— Відпочивай цю ніч, а завтра ми будемо говорити. На другий день рано господар каже йому:

— Зайди в хату.

Зайшов панок у хату і господар вніс йому два волоски. І сказав:

— Іди в кузню і направ ці волоски.

Іде панок у кузню і господар за ним. Дає йому два волоски.

— Направ мені їх, би були правонькі.

Скільки панок не направляв волоски, ніяк не міг направити. Та й каже панок:

— Я не годен направити їх. У вас цих волосків ще є багато?

— Дуже багато, — каже господар. А пан допитується:

— А з чого ті волоски?

— А видите, які в нас два баранчики кучеряві? А якщо мало цих двох баранчиків, то ще й у жінки мої є таке волосся.

І панок пішов від него геть.

А то був чорт, якому бідняк ставив свічки в капличці.