Як швець горе шукав
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі на білому світі швець. Зроду-віку не знав він горя. Люди принесуть

йому роботу та й бідкаються, та й розказують йому кожний про своє горе, їх швець і питає:

— І яке воно горе?

Одного разу він вирішив:

— Піду по світу пошукаю горе, хоч на старості його побачу.

Наступного дня і вирушив в дорогу. Іде та йде, кого зустріне, питає:

— Чи не бачили часом горя?

— Ні, не бачили, — відповідають люди.

Ішов п’ять днів і п’ять ночей. Зайшов так далеко, що й люду не стало. Дивиться швець, хатинка стоїть, обгороджена високими кілками. Вирішив він зайти до хатинки, бо дуже втомився. Нестямився як і заснув. А в тій хатинці жив людожер одноокий. Побачив він гостя та й подумав: Але швець був дуже худий та затяганий.

— Заріжу овечку, а потім його відгодую і з’їм, — сказав людожер. Нагодував він шевця, а потім питає в нього:

— А чого в тебе два ока?

— А хочеш, щоб і у тебе було два ока? — запитав швець.

— Хочу, — відповів людожер.

— То лягай на лавку, а я нагрію шило та й вставлю тобі друге око.

Нагрів шило і виколов те єдине око у людожера. Сам тікать, а брама закрита. Швець заховався серед овечок, ліг одній під живіт. Так і вийшов на волю. Заліз на дерево і сидів до ночі. А ніччю став добиратися додому.

Повернувся в село і більше ніколи горя не шукав.