Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Як швець за доктора був
Українська народна казка Гуцульщини

Жив собі один бідний швець. Заробляв мало, так, що йому не вистарчало грошей на сім’ю. А недалеко жив доктор. До доктора приходили люди, приносили то сир, то масло, то гроші. І доктор прекрасно жив. Задивився швець на життя того доктора і говорить до свої жінки: — Я хочу стати дохторем.

Але як йому бути доктором, коли він не вміє ні читати, ні писати? Попросив він свого сусіда, сусід виписав йому шільд * : «ДОХТОР ЗНАЛІЗАЛЬНИЙ І ВИЛІЧАЛЬНИЙ». Сусід такі слова підібрав, щоб виглядало по-вченому. Проходить народ, читає той напис і по одному звертаються до «дохтора». Чутка про «дохтора зналізального і вилічального» дійшла аж до царя. Одного разу у царя пропав кінь, і відшукати його цар не зміг. Тоді цар пише листа до «дохтора зналізального і вилічального», запечатує його і посилає до «дохтора» своїми слугами.

Слуги прийшли до «дохтора» і подають йому того листа. «Дохтор» узяв того листа в руки та й не відкриває, бо йому встидно, що він не може прочитати. І що він буде слугам говорити? Він дивиться то на царських слуг, то на листа, то знов на царських слуг, то знов на листа.

— Ой, — каже, — пташки, ви читали цего листа.

А слуги переглянулись, та й каже один до «дохтора»:

— Пане дохтор, ми вас будемо просити, щоб ви не сказали цареви, що ми відкрили листа та й читали, бо цар нас покарає.

А «дохтор» зрадувався, що так йому легко справа пішла, та й говорить до слугів царських:

— Я цареви не скажу і читати не буду. Ви мені розкажіть, що ви там прочитали.

Каже слуга до «дохтора»:

— Пане дохтор, у царя пропав кінь. То цар у листі написав, аби ви відгадали, де його кінь. То дістанете велику нагороду. А якщо не скажете, де кінь, то може покарати вас карою смерти.

«Дохтор» зажурився. Витяг кавалок паперу, взяв олівець і виписав рецепт у аптеку. Взяли слуги той рецепт, пішли в аптеку і подали його аптекарю. Читає аптекар той «рецепт» і нічого там не розбере. Там якісь палички та кавульки. Подає другому аптекарю, той теж каже:

— Нічого не розберу. Питає аптекар:

— А хто вам виписував цей рецепт?

— Дохтор зналізальний та й вилічальний.

Аптекарям устидно стало, що не можуть докторського рецепту прочитати, і стали вони радитися, яких ліків на той рецепт дати. Каже один аптекар:

— Налий йому за два ґрейцари * фляшку олію рицинового. То їм нічого не поможе та й не пошкодить.

Взяли царські слуги той олій, вийшли з аптеки і радяться: «Що з цими ліками робити?» Один каже:

— Раз ліки, то треба їх пити.

І випили вони ту фляшку олію. Як той олій прошпарив їх, побігли вони по місту і шукають туалету, шукають місця, де б заховатися від людських очей — ніде нічого такого нема. На одній вулиці побачили вони розвалений дім. Забігли вони в той розвалений дім, глип, а там царський кінь стоїть прив’язаний.

Злодії не мали змоги вивести його з міста і заховали в тому розваленому домі. Взяли слуги того коня і повели до царя.

— Царю, — кажуть слуги, — дохтор зналізальний та вилічальний виписав нам ліки. Як ми ті ліки випили, то нас гонило по місті і загнало аж до вашого коня.

Цар урадувався, що має такого дохтора, і приказав відвезти йому велику нагороду і виписати золотим буквами шільд: «ДОХТОР ЗНАЛІЗАЛЬНИЙ І ВИЛІЧАЛЬНИЙ».

За якийсь час пропав у царя шлюбний перстень. Цар звернувся до «дохтора зналізального і вилічального» з листом і запросив його до себе. Слуги прийшли до «дохтора» й говорять:

— Пане дохторе, вас викликає цар.

— А не знаєте, чого? — питає «дохтор».

— Не знаємо.

«Дохтор» збирається і їде до царя. Приїхав, цар його вгостив і говорить:

— Пане дохторе, ви мені відшукали коня, і я вам вдячний. Тепер у мене пропав царський шлюбний перстень. Ви мені його відшукайте.

Думає «дохтор», як з положення вийти, і сказав цареви:

— Ви мені дайте окрему кімнату на дев’ять днів. Кожний день має мені приносити їсти все інший слуга.

Цар дав йому кімнату, дав свічок. «Дохтор» відкрив свою чародійну книжку з чорними луб’яними обкладинками. Хоч нічого не розбирає в тій книзі, але вдає, що читає.

А на другий день рано приносить слуга їсти.

— Добрий день, — сказав слуга.

«Дохтор» не обзивається, тілько подивився в книжку, опісля глянув на слугу царського і напівголосно промовив:

— Вже один пташок є. Положи, — каже, — там обід і йди собі. «Дохтор» не їв, бо їсти не міг, журився, що з цего вийде.

А слуга вийшов з кімнати та й говорить до іншого слуги:

— Недобре. Ти знаєш, він угадав. Сказав, що вже один є.

— Нічого, — каже, — завтра почуємо, що він буде далі говорити.

Коли на другий день поніс «дохтору» їсти другий слуга, коли ввійшов у кімнату і сказав «добрий день», «дохтор» знов не відповідав. Надовго задивився в свою книжку, опісля глянув на слугу і промовив сам до себе:

— А, вже другий пташок з’явився. Положи, — каже, — там обід та йди.

Вийшов слуга з кімнати, зійшовся з колєґами і говорить:

— І на мене сказав. Цей дохтор все вичитує і все знає. Якщо скаже цареви, то цар нас дуже покарає.

Слуги стали радитися:

— Завтра піде третій. Якщо дохтор пізнає й третього, то треба просити дохтора, щоби нас не видав.

На, третій день поніс третій слуга їсти. Увійшов у кімнату, сказав «добрий день», та «дохтор» не обізвався. Довго перекидав картками в книжці, все позирав то в книжку, то на слугу, а наостанку потиху сказав:

— Вже й третій пташок з’явився.

Учув слуга ці слова, побачив, що дохтор його упізнав, і став просити дохтора, щоби їх не видав. А «дохтор» як учув, що слуга признався до вини, зрадів і говорить:

— Все зробимо так, щоби було добре, але ти мені розкажи все, як то воно було. Як ви взяли, де сховали.

— Так, — каже слуга, — нас чотири той перстень украли, і він є захований. Але як його віддати цареви, щоб не зазнати біди?

— Договоримся, — каже «дохтор». — У царя є багато птахів? Курей, гусей?

— Є.

— Але треба, щоб була птаха, відрізнена від усіх. Аби її можна було зразу пізнати.

— Є й така птаха. Один царський гусак такий є. Він відрізняється від усіх гусей. І того царського гусака цар нізащо не дав би знищити.

— Добре, — каже «дохтор», — причекаємо до дев’ятої днини. Дев’ятої днини о дев’ятій годині ранку дасте перстень з хлібом з’їсти тому царському гусакови.

«Дохтор» прогуляв дев’ять днів. Уже їв і пив, і добре йому було. Дев’ятої днини дали слуги з’їсти царському гусакови перстень з хлібом. І виходить «дохтор» зі своєю чарівною книгою шукати того персня. Ідуть з ним цар, цариця та інші особи. Обійшли довкола палацу, пройшли по подвір’ю, зупинився «дохтор» перед тим царським гусаком і говорить:

— От, царю, де перстень. Він у цему гусакови.

— Як? — сказав цар. — Перстеня вже немає коло двох місяців. Як він міг вдержатися в гусаку?

— Я вичислив, — каже «дохтор», — і відповідаю, що перстень знаходиться в цему гусакови.

Цар здивувався і сказав:

— На моїх очах зарубати гусака. Якщо не знайдете там перстень, то піде голова за голову.

Зарубали гусака, розібрали, і дійсно там знайшовся перстень. Цар приказав наложити повну фіру добра й грошей і відвезти «дохторови зналізальному та вилічальному». І на честь «дохтора» цар зробив великий бай, скликав усіх головних докторів з цілої держави, а деяких і з-за границі, щоби представити перед докторами «дохтора зналізального і вилічального» і познайомити їх з паном дохтором. Гості посходилися, і всі дивуються, бо ніхто з них ніколи з «дохтором зналізальним та вилічальним» не зустрічався ні в школах, ні на роботі. І врадили доктори зробити таке. Злапали свершка *, положили на таріль і другим тарілем зверху прикрили. Та зайшли за стіл і спитали «дохтора»:

— Відгадайте, дохторе, що знаходиться в цему тарелі.

А цего «дохтора» змалку прозивали «Свершок». Подумав він, що не може цего відгадати, злапався за голову та й сказав:

— От, Свершку, аж тепер ти попав у руки! І всі доктори закричали:

— Браво, дохтор зналізальний і вилічальний! Дійсно свершок! Відкрили таріль, і радісний свершок утік. А Свершок-«дохтор» урадувався, що й тут йому вдалося вискочити.

Повернувшись додому, спалив «дохтор» свою стару хатчину і сказав, що чарівна книга згоріла і дохтором він уже не може бути.

* Шільд — вивіска (з нім.).

* Ґре́йцар — мідна австрійська монета.

* Свершо́к — цвіркун.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області 15 квітня 1984 року Лівак Дмитро Николайович (1918 року народження)