Як я втік з дому
Українська народна казка Бойківщини

Як я був малий, мати мене заставила пасти кури. Пасу я кури, а кури йдуть гребти. А діти бавляться в піхура, мечуть паличками, скачуть. Та й я хотів бавитися. Пішов я до дітей, а кури погребли город. А я вхопив палицю, ударив ззаду і вбив квочку й двоє курят. І напудився я того, що буде, як прийдуть мама з вітцем додому. І втік я від хати, пішов наїматися.

Іду я дорогою, не доходя другого села їде фірман. Із мукою з млина. І питається мене:

— Де ти, хлопчику, йдеш?

— Та йду наїматися.

— Чому?

— Бо біда дома, нема що їсти. І я йду, би-м десь наявся, би-м служив.

І не повідаю про те, що я дома наробив. Кажу лише, що йду найматися.

Фірман каже:

— А може би ти в мене наявся? Сідай на фіру та й поїдеш до мене, та наймешся в мене, будеш пасти корови, коні. А чи вмієш ти їхати кіньми?

— Умію.

— Ану їдь.

І я зачав їхати. «Гайта», «вісьта», «вйо», махаю бичем — їду. Проїхали ми так, може, метрів двіста-триста, і той фірман заспав. А я як розігнав коні бичем, заїхав у фосу, і він перевернувся. Господар упав на спід, фіра перевернулася на нього, мішки повисипалися, а я скочив з фіри і втік геть. Лишив того господаря і втік. Вже недалеко було до сусіднього села. Я пішов у то село, заходжу до одної хати. А там жінка.

— Добрий вечір!

Жінка відповіла мені:

— Добрий вечір.

Питає мене:

— Де ти, хлопчику, йдеш?

— Іду наїматися.

— Може би ти в мене наявся? Нам треба пастуха пасти корови.

— Можу наятися, буду пасти.

— Може, ти будеш їсти? — питає жінка.

— Буду їсти.

Дала вона мені їсти. Я сів їсти, а вона каже:

— Я йду до стайні доїти. На тобі книша.

Вкроїла вона мені шматок книша і налляла горнятко молока. І пішла, а я їм. А я два-три рази вкусив та й той книш з’їв. Того мені було мало, і я підскочив на шафу, щоб дістати ще шматок книша, щоби я наївся. Ніже я досяг книша, шафа перевернулася і мене вдарила. Я зо страху втік із хати і сховався на городі в горох. Сиджу я в городі перед хатою і думаю: як буде мене жінка кликати і казати, що не буду бити, то зайду до хати, а як буде кричати, то втікну далі.

Так посидів я трохи в горосі. Жінка ще не подоїла корови, як над’їхав якраз той самий господар, з котрим я їхав на фірі. А каганець згас. Господар лиш переступив через поріг і впав на тоту саму шафу, що я перевернув. А жінка йде з надоєним молоком та й каже:

— Що ти там робиш?

Засвітили вони той каганець, дивляться — то все перевернуте. Вона каже до нього:

— Хто ж то так поперевертав? Тут був хлопець-пастух, що йшов наїматися, такий і такий. Він є в хаті. То певно він перевернув.

— А коби ти знала, що він зо мною зробив, той хлопець! Ох і буду бити його, чорта.

Вони оглядають мене в хаті. А я то вчув. Та й де я піду до хати! Втікати геть!

Вони то поносили.

— Ах, — каже, — я би його забив, чорта малого! Він казав, що ся найме, та їхав на фірі, перевернув мене, і я мало не задушився під мішками. Я ледве виліз із-під мішків.

А я увидів то, почув і думаю: «Де ж мені переночувати?» Забрався я і йду далі. Прийшов я під другу хату і заліз у загату. А там молоді люде з дитиною збираються йти на весілля. Та й каже чоловік до жінки:

— Я кладу ключ над двері. Як ти прийдеш раніше за мене, то би-сь знала, де ключ.

І вони пішли на весілля. А я то чув, прийшов під двері, досягаю той ключ, розмикаю хату і заходжу до хати. Засвітив я каганець і дивлюся в піч, чи є що їсти. Дивлюся, є баняк. Я взяв гачок і той баняк з печі тягну. А то був баняк, що в нас його називали «москаль», згори широкий, а здолу вузький і мав дно вузеньке. А той баняк був повний м’яса й юшки. Я сильно потягнув гачком, і то все перевернулося на хату. А в хаті не підлога була, а земля. Юшка виллялася на землю, а я взяв кусок м’яса і їм.

Наївся я того м’яса, ніже я сюди-туди, а ті вже з дитиною вернулися. Я почув, що вони втворяють двері і думаю, де мені сховатися. А посеред хати стояла колиска. Я вскочив у ту колиску.

А вони прийшли і полягали в ліжко спати. І дитину не в колиску поклали, а межи собою в ліжко. І сплять вони, а я думаю, як би з хати втечи. А чоловік устав, чиркнув запальничкою і дивиться до дитини. А я хотів і собі подивитися з колиски на ту дитину. Нахилився я з колиски, а колиска перевернулася, і я впав стрімголов з колиски головою на ту запальничку. І мені їмилося волосся на голові, зачало горіти. Я зверещав. Вискочив з хати надвір і притушив волосся.

А вони думали, що то чорт з хати вискочив. Бо як вони прийшли до хати, поховзнулися на тій юшці і обоє попадали серед хати, то думали, що то кіт перевернув баняк. Їмилися вони того кота і збили його на печі. А тепер вони подумали, що в них у хаті чорт газдував.

А я вискочив з тої хати, притушив волосся на голої і пішов до сусіда. А то вже пробавило цілу ніч, сусід устав досвіта і йде коні годувати. Годує сусід коні, а я вскочив до стодоли. Сховався я в стодолі і вирішив перебути там до рання. Виліз я аж на під і запхався в солому спати. А там спали молоді люде. А не знав, що вони там є, приліз ід’ним і ліг у них у ногах спати. Вони покивали, а я їмив когось за ногу. Вони напудилися, подумали, що то лихе, і поскакали з поду. Єдно зломило руку. Друге ногу.

А я думаю, як мені втечи. Хотів зсунутися із стриху та й щось зачепився ногою і повісився вниз головою. І вишу. А ті газди прийшли і мене їмили. І як зачали мене бити, то так збили, що я ледве прийшов із Ясінки на Ісаї. Так я закінчив свою служенину.