Як їжак і заєць бігали наввипередки
Українська народна казка про тварин
Одного разу вийшов їжак з свої нори подивитися на божий світ. Було то так під осінній час, у неділю. І що він собі погадав: «Піду я у поле роздивитися, як виглядає гречка і пшениця!» І пішов. Задумав собі: «Аби коротшов дорогов іти, то піду навправець». Але поза корчем здибав його заєць, що обзирав капусту, ци велика виросла. «Ого-го! — каже їжак, — скоре сотворіння тут!» — «А ти, — каже заєць, — такий твій рід віддавна, і ти такий! Загинеш з твоїм ходом і з твоїми кривулями, з твоїми кривими ногами!» Але їжака найдужче то узлостило, що він каже, що криві ноги. «Ти, — каже, — мене береш на сміх? Адже як ти такий великий пан, то заложімся, хто кого переможе у бігу». І заклалися у п’ять дукатів і у фляшку горівки. І каже заєць: «Ану, біжім». — «Ні, — каже, — іще ні. Я піду ще додому і скажу жінці, аби знала, де я пішов». А заєць був тому рад, бо був голоден, і думає собі: «І це мені добре буде, бо попоїм капусти, то зможу ліпше бігати».
Приходить їжак до свої нори і каже жінці: «Знаєш, жінко, маю клопіт». — «Який?» Каже: «Заложив-сми ся з зайцем, хто кого переможе у бігу». Та й геть уже розказує за той заклад. «А ти мой здурів, ци що? Що ти ся кладеш до зайця у бігу?» — «Мовчи, жінко, — каже їжак, — якось то буде. Ми мусимо виграти тих п’ять дукатів і фляшку горівки. Збирайся, жінко, і ходи зо мнов разом». Ідуть они разом, а по дорозі їжак учить жінку, що має робити. Каже: «Ми зараз там приходимо на ниву, і я тебе поставлю у цім кінці, у борозні, і ти маєш на сім місці стояти. Наколи прибіжить д’тобі, так ти маєш казати: «Я вже тут!». А прийде він у тот другий конець д’мені, то я так само скажу: «Я вже тут!»
Приходить він д’зайцеві і каже: «Ну, я, — каже, — уже готовий». Поставали сни у копець ниви, і заєць каже: «Маємо бігти на команду; на команду раз, два, три маємо ураз зачинати бігти». — «Добре». І станув заєць у одну борозну, а їжак у другу і на команду раз, два, три рушили до бігу. Заєць біжить, що сили має, у другий конець ниви, а їжак остався на місці. Прибігає заєць у конець ниви, а там каже їжачиха: «Я уже тут!»
«Агі, — каже заєць, — та аби таке помело, аби мене перебігало?! Ану, пробуймо ще раз!» Заєць скочив знов до бігу. Прибігає у конець ниви, а їжак ся підоймив догори і каже: «Гов-гов! Я уже тут давно чекаю!» — «Агі! Ану, біжім ще раз!» Прибігає у другий конець, а то знов є там їжак (а то була їжачиха).
Так бігав він дев’ятьдесять і дев’ять рази, а за сотним разом як попробував бігти, кілько сили мав, як ся помоцував, та й насеред ниви — трісь!
Отак ся кінчила справа їжака з зайцем.
Ніколи не треба сміятися з бідного, хоть би який був нещасливий, бо сміх побиває.