Як ґазда скриню продавав
Українська народна казка Гуцульщини

Було двоє молодих людей. Вони поженилися і були дуже бідні. Ну й як тут жити? А тота молода жінка каже: — Ей, чоловіче, якось мемо крутити, бо мусимо жити. А до неї все закидали піп, дяк і паламар, що вони би до неї прийшли, а вона все ся не погоджувала. Вона подумала, як їй прокрутити це діло, та й тоді сказала свому чоловікови, щоби робив таку велику скриню. А чоловік каже:

— Та нащо тобі скриня?

— Треба. Але щоби була така скриня, аби вода з неї не виходила. Та й зробив він тоту скриню, всипали там зо двоє відер води та й зо двоє відер сажі. Та й тото мітлою розкалатали.

Одної днини вбралася вона файно та й пішла на село. І здибалася із священиком. Він її знов запитав:

— Чи можна би до тебе прийти? А вона говорить:

— Можна, чоловіка не буде дома. У семій годині вечора би-сте були в мене. Але треба дати мені сотку.

— Добре.

Здибається вона з дяком. Так само й з дяком договорилася. Уже на осму годину. А з паламарем договорилася на дев’яту.

Приходить священик в семій годині. Приніс сотку. Приніс файно випити, закусити. Файно вони ся погостили. Уже треба лягати спати. Каже вона:

— Мій чоловік як лягає спати, то ся роздягає до голого. Та я би просила, би й ви так зробили.

— Добре.

Лишень цей ся розібрав, а ґазда в вікно запукав. А священик питає:

— Та й що тепер? Де я тепер маю ся діти?

— Нічого, не переживайте. Я маю вас де сховати. Ходіть зо мною. Утворила вона скриню. Він там собі скочив і тихонько сидить.

А вона скриню закрила.

На осму годину приходить дяк. Приніс сотку і файно випити, з’їсти, закусити. Погостилися. Ну й що? Вже треба лягати спати. І говорить вона до него:

— Як мій чоловік лягає спати, розбирається зовсім.

Дяк на це погодився. Як він ся розібрав, ґазда запукав у вікно. Дяк запитав:

— Хто це такий?

— Та це мій чоловік, — каже.

— А тепер що буде?

— Нічого не переживай, ходи зо мною.

А священик так тихо сидів у ті скрині, що як дяк туди вскочив, то він не знав, що там є вже священик.

Ну й що? Паламар має прийти на дев’яту годину. Прийшов він, приніс сотку, закуску, файно погостилися. Побули. Треба лягати спати. Але вона сказала йому:

— Мій чоловік як лягає спати, то скидає з себе всю одежину. Лишень паламар скинув з себе ту одежину, ґазда застукав у вікно.

Паламар запитав:

— Що тепер з цего має вийти?

— Нічого не вийде, — каже, — ходи зо мною, я маю де тебе сховати. Утворила вона ту скриню, він там скочив, та й усе. І так вони всі три там тихенько сидять. І не знає один за другого.

А вона ще й з циганом договорилася. У десятій годині приходить циган. І приносить з собою півсотку, а харчів ніяких нема. Хоче циган лягати спати. Говорить вона до цигана, би скидав з себе одежину. Лишень він скинув одежину, а ґазда запукав у вікно. А циган каже їй:

— Най зачекає, бо я дав півсотку.

А через кілька хвилин циган запитав:

— А тепер куди мені? Він же мене буде бити.

— Нє.

Повела вона цигана до другої хати, і він скочив у ту скриню. Входить чоловік до хати. А жінка каже:

— Вже триста п’ятдесят злотих є. Тепер іди, чоловіче, та шукай колодки. Треба ту скриню замкнути, щоби вони не повилазили.

Замкнув він скриню, а другий день пішов до сусіда, котрий мав коні.

— Чи ти би мені, чоловіче, не відвіз на ярмарок скриню? Я хочу її продати.

А той чоловік його запитав:

— Що то за скриня, що ти маєш везти її на ярмарок? Цей йому говорить:

— Будеш видіти на ярмарку, що то за скриня.

Приїхав той на подвір’я, ґазда запросив люди, висадили вони тоту скриню на віз та й їдуть дорогою. І наздоганяє їх дідич прекрасними кіньми, файна бричка під ним. І питає його дідич:

— Що ти тут везеш, у цій скрині? А він йому сказав:

— Я в цій скрині таке везу, що відколи ви, пане, жиєте, то ще такого не виділи.

І сказав пан до него:

— Як це буде таке, що я зроду не видів, то я тобі даю цю карету й коні. І навіть цей батіг. І грошей дам. Утворяй скриню, аби я ся подивив.

А чоловік каже:

— Я тут вам це не покажу. А покажу на ярмарку, де буде багато людей. Там я цю скриню утворю.

І їдуть вони на ярмарок. А ті в скрині зачали потиху межи собою говорити. Циган намацав попа і запитав:

— Хто ти?

— Я, — каже, — піп.

Зачав циган далі мацати і намацав дяка. Запитав:

— А хто ти такий?

— Та я дяк.

А в самому куті скрині намацав циган паламаря. І запитав:

— А хто ти такий?

— Та я паламар, — каже. Циган сказав:

— Тут весь уряд церковний. А я циган.

Приїхали на ярмарок, а цей чоловік каже, що треба штири люди з добрими нагаями. І лиш тоді він утворить. А людей кругом багато. Стали коло воза штири люди з добрими нагаями. Утворяє він скриню. А циган питає:

— Котрий-єсь з вас перший прийшов? Піп сказав:

— Я.

— Як ти перший прийшов, то перший і виходи.

Вискочив піп, голий і змащений сажею, і добре його нагаями обіпрали. Забіг голий піп під міст та й там сидить. А циган питає далі:

— А з вас котрий перший прийшов? Дяк каже:

— Я.

— Як ти, то виходи.

Вийшов дяк з тої скрині. Обіпрали його добре нагаями і забіг він під той самий міст, під яким сидів уже піп. Куди голі підуть?

Прийшла черга на паламаря. Виходить і паламар з тої скрині, вибили добре й паламаря. І забіг паламар під той самий міст, де вже сиділи піп і дяк. Уже їх є три.

Приходить черга на цигана. А він показав з тої скрині голову і сказав:

— Не бийте мене, я вам усю правду скажу.

Ці не б’ють. Циган розказав їм, як було, і пустили його. І побіг він під той самий міст.

А як жінка вела цигана до скрині, він ухопив з собою своє вбрання. І тепер він був убраний, але дуже укалатаний у сажу. І зачали ті троє просити його, аби він пішов до них додому і приніс їм убрання. Сказали, що вони йому добре заплатять, аби лиш з-під того мосту не виходили голі. І циган на то погодився. Поприносив їм убрання, вони заплатили, повбиралися і кожний пішов собі додому. А вдома про кожного з них їхні жінки вже все знали.

А тоти двоє людей, чоловік і жінка, гей трохи запаслися, бо мали гроші від попа, дяка, паламаря й цигана. Та й від пана карету з кіньми й гроші. І вже вони краще собі жили.

А жінка більше вже такого заробку не шукала. І жиють вони в спокою до нинішнього дня.