Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Яка любов найліпша
Українська народна казка Закарпаття

Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе:

— Котра з вас як мене любить? Старша каже:

— Няньку, я вас люблю так, як вино. Каже середуща:

— Няньку, я вас люблю, як хліб. Каже наймолодша:

— Няньку, я вас люблю так, як сіль.

Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому. Бідолашна дівчина пішла, плачучи, лісами, полями, пустелями.

Ходить по світу, немає, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку.

— Чого ти, дівчино, так гірко плачеш?

— Як мені, бабусю, не плакати, коли було нас три у нянька, а мене він прогнав.

— Та чому тебе прогнав?

Розповіла дівчина, як старий цар покликав їх до себе, як питав їх і як вона сказала.

— Не плач, не журися! Йди до мого брата! Будеш у нього добре жити.

— А як я його знайду?

— А так. Підеш до лісу, побачиш велике озеро, коло озера — хата, в хаті мій брат.

Пішла дівчина до лісу. Справді, знайшла велике озеро, коло озера красну хату. На дворі побачила чоловіка.

— Чи ви мене не взяли б до себе служити?

— А чому ні? Служницю мені треба... Так дівчина залишилася в лісі.

Одного разу дівчина на поточну прала білизну. І якось непомітно загубила з пальця дорогий перстень. Та до озера ходив купатися царський син, побачив він перстень — вода його принесла, — підняв і думає собі:

«А чий він може бути? Хто його мав на руці?»

Зайшов царський син до хати в лісі. Дивиться, а тут сидить засмучена красна дівчина.

— Чого ти, дівчино, така сумна? — питає.

— Та як мені не сумувати, коли я загубила перстень? Царський син вийняв жуковину і показав дівчині.

— Ой, перстень мій! — скрикнула радісно дівчина. Парубок дівчині надів перстень на палець, посміхнувся до неї привітно і промовив:

— Ходи зі мною! Ти моя суджена.

Дівчина хоче йти, бо парубок теж красний, а господар каже:

— Чекай, я тобі за добру службу мушу віддячитися. Поклали слуги на віз багато добра і запрягли до воза коней.

Повінчалися молоді й покликали на гостину велику громаду людей. Прийшов на гостину і Поганий цар.

Відданиця наказала куховаркам наготувати всіляких варений і печенин, та щоб нічого не було посолене. Посолену страву подали Поганому цареві.

— Що таке? Чому тут нема солі? — розсердився Поганий цар, кинув ложкою і пішов з-за столу.

Відданиця підійшла до батька й каже:

— Світлий цар! Ви не любите несолену страву? А чи пам’ятаєте, як ви свою молодшу доньку прогнали з дому за те, що вона вам сказала: «Няньку, я вас люблю так, як сіль».

Цар впізнав свою доньку тільки тепер. Він розцілував її і почав просити, щоб вернулася додому.

Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці — кінець.

Яка любов найліпша? «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 923. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 208 — 210. Від інших казкарів збірки сюжет не записано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Яка любов найліпша
Українська народна казка Чернігівщини

Жив поганий цар. Було в нього три дочки. Раз він захотів дізнатися, як вони його люблять. Покликав до себе та й каже:

— Як ви мене любите?

— Я люблю вас так, як цукор, — сказала старша.

— А я так, як хліб, — відповіла середульша.

— А я так, як сіль, — промовила третя.

Розізлився цар на меншу дочку і вигнав її з дому.

Пішла бідна дівчина плачучи полями і лісами. Ходить по світу та не знає, де голову прихилити. Стріла вона стару жінку.

— Чого ти плачеш? — питає та.

— Мене батько прогнав з дому.

— А чого прогнав?

Розказала дівчина все, а жінка й каже:

— Не плач, не журися! Іди до мого брата, будеш у нього добре жити.

— А як я його знайду?

— Легко. Пройдеш у ліс, побачиш велике озеро, а там красну хату. На лавиці буде сидіти мій брат.

Пішла дівчина у ліс. Побачила велике озеро, коло озера — хатку, а біля неї чоловіка.

— Чи не взяли б ви мене до себе служити? — спитала вона.

— А чого ж не взяти? Служниця мені потрібна.

Так дівчина зосталася в нього жити. Якось вона прала одежу в озері та й загубила перстень. А він для неї був дорогий.

До того озера ходив купатися царський син. Побачив він перстень, узяв і думає: «Чий же він може бути? Хто його загубив?».

Зайшов принц до хати в лісі, дивиться, а там сидить дівчина гарна-прегарна, тільки сумна.

— Чого ти сумуєш? — спитав принц.

— Як же мені не сумувати, коли я перстень загубила.

Принц вийняв перстень, одягнув на палець, а вона з радості аж засміялася.

— Ходімо зі мною, — сказав він, — ти моя суджена!

Тут обізвався хазяїн:

— Підожди, я тобі за добру роботу маю заплатити.

Поклали слуги на віз усякого добра. Повінчалися молоді і покликали на весілля багато людей. Прийшов і поганий цар. Наказала молода приготувати для царя несолену їжу і подати на стіл.

— Що це таке? Чого воно не солене? — закричав він.

Молода підійшла до батька і каже:

— Світлий царю! Ви не любите несолену їжу? А чи пам’ятаєте, як свою дочку вигнали, бо вона сказала, що любить вас так, як сіль?

Тільки тоді цар впізнав свою дочку. Став він просити пробачення.

Летів сивий горобець, а цій казочці — кінець!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

107 (4556). Яка любов наймиліша. СУС 923. Записала Заріцька Наталя 2008 року. Заріцька Євдокія Миколаївна (1935). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Студінка