Якою мірою міряєш
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив на світі парубок. Звали його Миколою. І гарний із себе, і роботящий. Та була в нього одна вада, був дуже жадний. Ото було як побачить, що в когось більше є, то аж на лиці переміниться.

— Хочу щоб і в мене було, — каже.

А як зустріне бідного, то і в того останній окраєць забере.

Був у того парубка товариш Петро. І хатинка у того, і жінка гарна. Стало завидно жаднюзі, вирішив він звести Петра зо світу. Одного разу покликав того на гульки,підпоїв добренько та й повів понад проваллям. Потім зіштовхнув Петра з кручі, а сам ходу в село. Летить парубок. А тут, де не візьмись, ангели на крилах. Підхопили хлопця та й винесли на рівне місце, а потім наслали на того крепкий сон. Спить сердега та й не знає, що діється. Скільки той проспав невідомо, тільки за цей час Микола женився на жінці Петра, розбагатів.

Але як став старіти, то все його мучити стала совість. Тільки ляже вночі спати, а Петро перед очима . І видиться йому, що ось Петро підходить до нього, хлопає його по плечу і говорить:

— Привіт, Миколо!

От не видержав Микола та й вирішив піти до того провалля та покаятися. А було вже так темненько надворі. Страшно мужикові, а йти треба. От прийшов він до провалля та й став бурмотіти собі щось під ніс. А саме там збирав дрова п’яничка і захотілося йому закурить. Підійшов той до Миколи похлопав того по плечу та й каже :

— Привіт, Миколо, дай закурить!

З переляку Миколі показалося, що то голос Петра. Почав той задкувати та й полетів у прірву. Ходили шукати Миколине тіло всім селом та так і не знайшли. Чи то звірі розірвали по шматочку, чи нечиста сила забрала, а не стало Миколи, наче його корова язиком злизала.

А що з Петром сталося? Знайшли того пастухи та все ховали його, щоб богатир його не вбив. Травою цілющою лікували, водою живильною напували. Є така у нас в Криштопі. І вижив парубок. Ще довго після того жив, тільки дуже вже в бога вірив.

Я вам казочку цю не просто розказала. Як яка людина почула, то щоб знала: чужого не брала, на чуже добро не зазіхала, а своє дбала. Бо якою міркою міриш, такою й тобі бог одмірить.