Ґава-ледарка
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі, були собі пан гусак і пані гуска, Старі вони вже були й самотні, бо ні дочки у них, ні сина не було.

Пішли вони якось у ліс по гриби, ягоди. Гриби, ягоди збирають, а самі одне з одним розмовляють. Пан гусак і каже:

— От якби нам знайти когось, щоб нам за дитину став, то у спокої свій вік доживали б.

А пані гуска йому у відповідь:

— Добре якби донечка. Вона і їсточки зварила б, і в хаті прибрала б, і нас старих доглядала б. А ми б нею тішились та весь спадок залишили.

Так вони говорять між собою та мріють про доньку, про те, як би їм добре було на старості літ.

А на дереві серед гілочок гава сиділа, гав ловила та й почула розмову пана гусака і пані гуски. Стала вона думати-гадати, яка їй з цього вигода може бути. Адже у неї ні двора, ні хати, а вже на носі зима і їсти треба буде шукати. От вона і вирішила на зиму тепле й ситне життя собі влаштувати.

Злетіла Ґава вниз, сіла на пеньок та й стала сльозу з себе давити, плакати, прибалакувати:

— Бідна я, нещасна, нема мені де жити, не в мене кому пожаліти!

Почули те пан гусак і пані гуска, підійшли до гави, та й сказали:

— Іди до нас жити, будеш нам за доньку.

День-два живе гава у пана і пані, допомагає їм, воду носить, кашу варить, у хаті підмітає. А на третій день набридло їй працювати, бо не звикла до роботи. Не стала гава вранці рано вставати, води носити, каші варити, в хаті підмітати. Мусили старі самі всю роботу робити. А гава лежить на печі та радіє, що в теплі-добрі ще й нічого не робить. Цілий місяць розкошувала Ґава, почала ще й вередувати:

— Принесіть те, подайте це, того не хочу, цього не буду!

Терпіли-терпіли пан гусак і пані гуска, а потім розгнівалися, стали ґелґотати, гаву з двору проганяти:

— Ми доньку-помічницю хотіли мати, а не ледарку!

Вже зима суне, а гава без дому вештається, бо щоб добре, ситно жити, треба робити.