Антонівка
Легенда Поділля

Про назву села Антонівка ходить багато легенд. Але найпоширеніша з них про дівчину, яка врятувала людей села від голодної смерті.

Давно це було. Одружився один юнак, і з’явилася в домі його батьків молода невістка Антоніна. Настав час, за звичаєм, взятися їй до роботи. Показали невістці глечики, щоб воду носити; показали ступу — просо товкти; показали круту кашу із товченого пшона варити і звеліли:

— Годуй тепер нас, невістко!

Пішла невістка до стодоли, де стояла ступа, нишком від усіх викопала біля неї ямку, обіклала лозою, обмазала глиною і зверху різним начинням прикрила, щоб непомітно було. Залишили тільки маленьку щілинку.

І з того часу тричі на день, як приходила просо товкти, одну пригорщу зерна щоразу сипала в цю яму.

От наповнилась яма, замазала вона її, викопала другу і теж проса повно насипала. Скільки тих ям на викопувала, хто знає, та тільки через рік, а може, через три після того, як взяли молоду невістку в дім, трапився в нашому селі неврожай. Настав голод. Люди поїли все, щоб було в засіках. Поїли і те зерно, що зберігалося для посіву.

Настала весна, а поле їхали ні з чим. Немає в засіках ані зернятка! Покликала тоді молода невістка свою стареньку свекруху і показала їй заховане просо.

— Я зберегла це насіння для людей. Хай приходять по нього, нене! — каже вона свекрусі.

Зраділа старенька, привела свого діда. А той, як побачив ями, повні зерна, виліз на покрівлю стодоли і став скликати всіх жителів села.

Зібралися односельці. Простяг перед собою старий долоні, повні проса. Показав людям і вигукнув:

— Подивіться на це золото! Такої невістким, як у мене ще ні в кого не було!

Роздав насіння, люди посіяли і врятувалися від голоду.

З того часу село називають Антонівкою на честь рятівниці Антоніни.