Берегиня
Легенда Поділля

У нас в селі часто згадують про дівчину, яка могла лікувати рани і всякі хвороби, а як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає. А допомагала вона тим, хто мав щире серце й чисту душу. Всі гадали, звідки у неї цей дар. Люди розказують таке.

То була колись одна жінка. І мала вона три доньки. Багато доводилось працювати тій жінці, щоби й одягти, і взути, і прогодувати своїх доньок.

А дівчата гарними зростали. І повиростали, та такі гарні, що й не скажіть. Одна красива, друга вродлива, а третя, як зоря. Повиходили всі вони заміж, роз’їхалися по різних селах, й зосталася мати сама-самісінька.

Минув рік, а за ним і другий, і третій. І от сталося так, що мати захворіла. Покликала вона голубку та й просить:

— Голубко, поклич-но до мене доньок моїх!

Голубка полетіла виконувати прохання. Прилетіла вона до старшої доньки, постукала в шибку.

— Ой, — сказала старша, вислухавши голубку. — Я б одразу до мами побігла, так треба ж тази чистити.

— Ах, так, — розгнівалась голубка, — ну, так і сиди з ним довіку!

Тільки-но вона так сказала, як тії тази дзень та й приросли один до одного з усіх боків старшої доньки. Стала вона кам’яним стовпом.

А голубка полетіла тим часом до середульшої. Так і так, каже, занедужала твоя мати.

— Ой, побігла б я оце до мами, та ось полотно тчу, а незабаром ярмарок, треба поспіти.

І справді, вона якраз за верстатом сиділа.

— Ах, так, — розсердилася голубка, — ну, тоді все своє життя тільки й роби, що тчи.

Тільки-но так сказала, як середульша тут же павуком стала.

А голубка тим часом до найменшої. Постукала їй у шибку, а та саме хліб учиняла. Як почула вона, що мама занедужала, як була, так і побігла. Руки в тісті, а вона на те й не зважає, до матері поспішає.

— Добра в тебе душа, — мовила голубка. — Так хай же й люди завше по-доброму до тебе будуть. Живи, зіронько, щасливою, і нехай люди од тебе щасливими стають! І люди тебе любитимуть і все добре, що зробиш, повік-віку не забудуть.

Так воно і сталося. Називали дівчину люди Берегинею.