Вовче
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Є у Сахнівці урочище Вовче. Заросло воно густими деревами і кущами. Інколи восени сахнівчани ходять туди по опеньки. Далеко в ліс не йдуть, бо й досі згадують ту давню легенду чи, може, й правду.

Жила у нашому селі бідна вдова. Мала вона п’ятеро дрібних діток, біля яких побивалася, як ластівка. Любила їх усією душею, обігрівала, годувала, захищала. Та не вберегла...

Налетіли на село монголо-татари, спалили хати, забрали в полон багато молоді, а вдовиних дітей убили. Розривалось материнське серце. Вона кричала вдень і вночі, поки й сліз не стало. Материнський крик перейшов у вовче виття.

Перетворилась вона на вовчицю. І довгими зимовими вечорами вила разом з хуртовиною. Прогнали односельці, щоб не наводила страху.

Попленталась мати з села та й оселилася в урочищі. На те виття позбігалися всі вовки з округи. Це місце обходили десятою дорогою всі люди. Кажуть, хто був цікавий і хотів побачити, що там робиться, пропадав у Вовчому і додому не повертався.

Чути було материнське виття. У вовчому розвелася сила-силенна вовків. Відтоді люди назвали урочище Вовчим.