Відьма та її діти
Українська легенда

Один чоловік одружився і взяв собі жінку із іншого села. А в його хаті жили ще батько, мати і менші брати. Тому, коли наблизився час молодиці народжувати, так теща й каже чоловіку:

— Привези ж дочку до мене родити, бо я сама собі живу в хаті.

Він так і зробив.

От як настав час дитині світ побачити, теща вигнала доччиного чоловіка на вулицю. А той вийшов із хати і став підглядати у вікно.

Що ж би ви думали? Незабаром народилося немовля і лежить собі у запічку та кувакає. А теща взяла мотузку та й переснувала навхрест хату, із кутка в куток. Потім стара як свисне, немовля як вискочить із запічка та по тій мотузочці побігло сюди-туди та знов у запічок.

Чоловік бачить, що тут чортячі якісь химери, увійшов у хату й гукнув:

— Ану, жінко, одягайся та поїдемо додому!

Теща вже тут і те, й се... А чоловік своє:

— Ні, їдьмо.

Поїхали вони, а на дорозі їм річка. Зупинив чоловік коней та й каже:

— Злазь, жінко, з воза! Розповий та поклади дитину на землю!

Та жінка не слухала чоловіка, тоді той її нагайкою. І мусила вона скоритися — покласти на землю розповиту дитину. Залишилося немовля біля річки, а вони рушили на інший берег.

— Тепер свищи! — каже чоловік.

Жінка як свисне! Дитина схопилась та через воду, і вмить опинилась біля воза.

Чоловік тоді і руки опустив.

— Що ж це таке? — почав він розпитувати у дружини.

— А що ж? — каже вона — Оце те, що ми з матір’ю природжені відьми! Тільки не бійся: природжена відьма не така злюща, як учена. Вона тільки борониться від нечистої сили, а сама нікому зла не заподіє.