Гордість Сахнівки
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Гордістю Сахнівки є гори Дівиця і Пастушка, бо в них звучить гомін історії і нескореності нашого народу.

Колись над Сахнівкою височіла одна гора. 3 вершини було видно далеко навкруги. І коли наступали монголо-татари, то вартові запалювали велике вогнище, щоб повідомити інші поселення про небезпеку.

Серед ночі запалав вогонь. Сахнівчани зібралися всі разом, щоб визволити землю від ворогів. Міцні юнаки першими кинулися у бій. Серед них була і дівчина-пастушка, горда і красива. Багато загинуло тоді воїнів, її ж взяли у полон. Та дівчина відразу ж покорила ханове серце. Як можна було не полюбити червонощоку, високу і струнку, як тополька, веселу, як весняне сонечко, красуню! Хто ж не мріяв про таку наречену!

Погодилась дівчина, але попросила хана востаннє подивитись на рідну землю з гори, попрощатись з ясним місяцем і дрібними зорями, хоч на хвилину полинути у світ дитинства і юності.

Не пустив хан саму пастушку, пішов разом з нею, а за собою повів і воїнів. Хотіли і вони побачити землю з гори, за якою так побивалася полонянка.

Вилізли вороги на вершину. Дівчина подивилась на густі ліси, голубу річку і зелені луки, попрощалась з рідним простором і стрибнула з гори, а за нею з переляку — хан з воїнами.

Вберегла дівчина село. Та й односельці про неї не забули. Щоранку, коли сходило сонце, вони набирали у пригорщі землі і несли на місце, де загинула красуня. За кілька років вони наносили цілу гору, Відтоді стали й називати одну гору Дівицею, а другу — Пастушкою. А пам’ять про горду і сміливу сахнівчанку живе і нині.