Козацьке збіжжя
Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Розказували мені моя мати, як стара воює були, таке, що при Советській власті не сильно хотіли про це балакать... Наче, ото, як були козаки, але їм уже теж цариця грозилася, що порозганяє. Домовилися вони трохи якогось добра про запас поховать десь по селах рідних, допіру щось поміняється.

То наче поз’їжджалися старішні їхні, привезли чималенько всякої всячини. Там і дукачі, і наче намиста якісь, і кольца та мабуть і якогось оружія було... Бог його Святий знає, що ще...

Та, наче, в горщики глиняні поклали, а може, й не тільки в горщики, та закопали в льоху (там льох старий був ото під горіхом на городі). Бач, наче завжди там земля осідає. Може, й правда...

То, ото хіба раз там то якісь копійки знаходили, то череп’я цього скрізь у городі і в дворі накидано. Одно збираю, як город ореться.

Але ж, казали мати, що біда тому буде, хто те їхнє козацьке збіжжя вириє. Закляте воно. Бо лежить чогось сильно важко. Того й бояться чогось розкопувать. А, може, вже й хтось вирив.