Люби і знай свій рідний край
Легенда Поділля

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі, багатій своєю історією, приказками і прислів’ями, казками і легендами, народними піснями і переказами. На цій землі жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Я дуже люблю слухати розповіді моєї бабусі. Її мова багата різними приказками і прислів’ями, які наповнені мудрими порадами, і складається враження, що ці корисні поради є на всі випадки життя. А ще бабуся завжди розповідає цікаві історії зі свого життя, із життя жителів нашого села, знайомить нас, онуків, з традиціями і звичаями рідного краю.

Наше село Миколаїв дуже гарне і мальовниче. Воно простяглося вздовж берегами річки Бужок і потопає в зелених вербах. Ці рослини є символом краси і неперервності життя. Верба живуча, встромиш у землю гілочку і виросте нове дерево. А ще порошком меленої вербової кори можна засипати ранку — і кров зупиниться. Освячені вербові гілочки у Вербну неділю служать оберегами полів від граду, під час грози ці гілочки викидали надвір, щоб «град припинився», а ще обкурювали хату, коли там хтось хворів, кидали освячені гілочки у купіль немовлят.

Дуже люблять українці і красуню калину. Бабуся розповідала мені таку легенду.

Один хлопець покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволяв йому одружуватися з нею, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю, непомітно завела його в сад, а тоді до річки. Тут їх і застала Ганна.

— Нехай же не буде життя і тобі з моїм коханим, — промовила Калина і потягнула Ганну у воду.

Вони обидві потонули. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину на кручі біля води, як душогубку. І виріс там кущ з червоними гіркими плодами, і назвали його калиною. Стала калина символом дівочої краси і кохання. Тож і використовують гілочки калини у весільному обряді. Є в нашому селі долина. І хоч природа там дуже гарна, але назвали її Собача долина.

За легендою в давні часи жив недалеко від цієї долини багатий поміщик. Він дуже любив собак, мав їх багато, ходив з ними на полювання. Коли чоловік помер, всі ці собаки почали жити самі, ходили зграями, здичавіли. Люди боялися собак і старалися не зустрічатися з ними.

Одного разу молода жінка поверталася з сусіднього села додому і собаки напали на неї. Людину загризли розлючені пси, а долину з тих пір назвали Собачою.

Між селами Миколаїв і Котюрженці розташоване урочище Полянки. У роки Великої Вітчизняної війни на цьому полі проходили жорстокі бої між радянськими військами і ворогами. Битва була запекла, загинуло багато воїнів. Все поле було вкрите мертвими тілами і калюжами крові. Після боїв воїнів похоронили, а на полі кожного року зацвітають червоні маки. Люди назвали це урочище Полянками.

Багато в селі і криничок з чистою джерельною водою. Вони теж мають свої назви, оспівані легендами. Нові криниці копали в літню пору, перед свята Купала. Ось яку історію розповідала бабуся про одне з джерел.

Коли довго не було дощу і спека ставала нестерпною, збиралися дев’ять вдовиць і йшли хресним ходом від церкви до криниці, розчищали джерело, промовляючи молитву до Бога. І за день-два ішов рясний дощик, напував спраглу землю.